Вісім тисяч років. Саме стільки часу існує театр, починаючи із Давньої Греції. Мистецтво — цікаве елітам (королям і знаті) та простому люду. Яке колись творили виключно чоловіки, а далі актори будь-якої статі чи віку. В епоху сучасних мультимедійних технологій багато видів мистецтва вже хоронять: інтернет замість кіно, телебачення, походів в музеї. Штучний інтелект — замість людини. А ось чи варто хоронити театр — відповідь шукаємо далі.

Одеські театри, на щастя, не працюють за пустих залів. Репертуарні звичні спектаклі, дитячі постановки ,а тим більше, гучні прем’єри, антрепризи чи гастролі — для кожної вистави знайдеться свій глядач. Така ситуація склалася сьогодні, і вона не зміниться в майбутньому, вважає мистецтвознавець Ганна Місюн. На її думку, чи загрожує театру забуття — таке питання може виникати тільки в тих, хто у театрі не бував.

Ганна Місюн, мистецтвознавець

Многим, кто не верит в будущее театра, одну маленькую сцену из старого, ставшего уже классическим мелодраматического американского фильма «Красотка». Когда героиня этого фильма впервые попадает в оперный театр. Она в какой-то момент начинает рыдать. Вот эти рыдания , так называемый катарсис от удовольствия, от погружения во все происходящее, они ни с чем не сравнимы

Масштабна постановка з декораціями чи моноспектакль, бенефіс видатного майстра чи дипломна робота режисера-початківця — в будь-якому разі те, що відбувається в театрі — магія, яку не можна пояснити чи відтворити за допомогою інших видів мистецтва або сучасних технологій.

Ганна Місюн, мистецтвознавець

Это совершенно запредельная, почти магическая связь между людьми в зрительном зале и актером на сцене, она не может быть переведена ни в какой вид искусства. Да, конечно, в кино мы можем увидеть крупный план, мы можем увидеть слезящиеся глаза главной героини, что вряд ли мы увидим в театре. Но это могучая энергетика человеческого творчества, сопричастности к тому, что происходит здесь и сейчас на твоих глазах, это ни с чем не сравнимо

Так би мовити «живучість» одеські театри разом з усіма пострадянськими довели в 90 роки. Вони змогли повстати із забуття, залишити в минулому практично безкоштовну працю, пусті зали, знецінення цього виду мистецтва.

Ганна Місюн, мистецтвознавець

Выживали, во-первых, за счет невероятного энтузиазма тех, кто работал в театре. Потому что это в хорошем смысле слова абсолютно сумасшедшие люди, которые только это и хотят делать. И эти люди подрабатывали на каких-то корпоративах, чтобы содержать семью, проводили свадьбы, все на белом свете. И за совершенно крошечные средства ходили на работу как на службу в театр для того, чтобы в полупустом зале устраивать вот спектакли

Сучасні технології — театру не загроза, а підмога, вважає Ганна Місюн. Вони можуть посилити ефект, зробити зовнішнє оформлення більш яскравим і цікавим. Але зв’язок між актором і глядачем, що виникає кожного разу, коли перший виходить на сцену, а другий приходить до зали, замінити нічим. А відтак, роботи та навіть штучний інтелект, який прийде в майбутньому, позбавлять роботи багато кого, але не театралів.

Ганна Місюн, мистецтвознавець

Хотя бы просто послушать некоторые интервью с такими импровизами заданными, ну например, таких актеров как Бенедикт Камбербетч. Для того, чтобы было видно, как он может дерево сыграть в кадре. Ну это театральный актер, который работает в кино. Добрая такая вот британская школа, британская традиция живого человеческого голоса, который умеет выжить из вас вообще все, что есть внутри вас. И вы уходите счастливым и возрожденным после этого спектакля. Так что театр будет существовать вечно, я в этом уверена

Комментарии закрыты