медиагруппа «ГЛАС» четверг, 19 сентября

08:2408:2408:24
Список программ
поиск:
о программе сетка вещания аpхив обратная связь форум

ВЕСНЯНИЙ ШУМ



Тільки-но Сонце золотим ключем відімкне розіспану землю, наші далекі пращури ще дохристиянських часів поспішали зустрічати Новоліття, тобто Новий рік. За прадавнім календарем день Новоліття припадав на кінець лютого — початок березня. Про те, що поспішає Весна, сповіщали перші птахи, які поверталися з теплих країв: жайворонки, соловейки, перепілки, лелеки, ластівки...

Валентина ВІТОС, завідувач відділом Центру української культури (м. Одеса):


— Новоліття для наших предків було як зараз Новий рік. Адже згадайте про те, що в щедрівці співається "прилетіла ластівочка". А коли могла прилетіти ластівочка? Тільки навесні. Зимою вона ніяк не може прилетіти. Тому щедрівки правильніше було б співати весною. Але оскільки наші обряди — і християнські, і дохристиянські — дуже тісно переплелися, ми бачимо, що щедрівки, які правильно було б співати навесні, ми співаємо на Різдво або на Щедрий вечір — 14 січня.


Споконвіку український люд чекав на Весну, бо вірив, що вона принесе кохання, веселощі, добробут, гарний врожай і різні дари, адже Весна — життєдайна пора в природі. От і треба було її закликати та зустрічати. А здійснювали це наші пращури за своїми специфічними стародавніми обрядами, які об’єднувалися в одне велике свято — Весняний шум.

Валентина ВІТОС, завідувач відділом Центру української культури (м. Одеса):

— Весна — це дочка Сонця. І для того, щоб вона принесла людям на землю свої дари, її необхідно було зустріти, закликати її. І тоді вона подарує і людям, і природі той шум, що спонукає все живе до пробудження, а людину до продовження роду свого.


У віруваннях стародавніх українців Весна являлася в образі дівчини. Вона прилітала на крилах птахів-провісників, легеньких вітерців та дрібних дощів.
Хлопці та дівчата шанували красуню та співали їй хвалу. Адже тішилися та раділи Весні усі — і природа, і чесний люд. Бо від її світла й тепла пробудиться мати-природа, забуяє зелень, а в серці людському розквітне нова надія на єднання з природою. Тому йшли хлопці та дівчата шукати первоцвіт, щоб потоптати його. Адже це магічне дійство за віруваннями наших пращурів давало людині здоров’я та довголіття. А ще більшої сили воно набувало тоді, коли під час топтання рясту промовлялися рядки:

Топчу, топчу ряст —
Бог здоров’я дасть.
Ще буду топтати,
Щоб той рік дождати.

Весна приносить найбільш визначний у році день — Великдень. У першу неділю весняного рівнодення в давні часи святкували Великдень зі солодкими короваями. Це символ родючості та плідної сили. А великодні писанки та крашанки символізували магію воскресіння душ наших пращурів.

Валентина ВІТОС, завідувач відділом Центру української культури (м. Одеса):

— Великдень за давніми віруваннями нашого народу означав весілля Неба та Землі, в результаті якого через 9 місяців має народитися Сонце. Ми будемо його вітати 21 грудня. В цей день виповнюється як раз 9 місяців з Новоліття, і це є Різдво молодого Сонця.

Весна — пора очищення. На другий день після Великодня був звичай обливатися освяченою водою. Робили це закохані до схід Сонця, причому з однією умовою: той, хто обливав, мав бути непомітним або зробити це несподівано.

Валентина ВІТОС, завідувач відділом Центру української культури (м. Одеса):

— Якщо ми говоримо "Великдень", то це народження Сонця. А якщо кажемо "Воскресіння Христове" — це є Паска, яка нічого спільного з тим народним Великоднем, про який сьогодні йшла мова, немає. І ми бачили обряд поливання — це обряд народний.


Очищувалися дівчата та хлопці не лише водою, а й вогнем. З приходом весни розпалювалися священні багаття на честь Сонця, запалювався живий вогонь.
Біля нього водили обрядові танці, наприклад кривий танець. Він ходився дугами один за одним, зображуючи безкінечність.

Наталя ІВАНОВА, керівник народного ансамблю "Дана" (м. Іллічівськ):

— Символом безкінечності життя і є кривий танець. Люди, танцюючи його, прагнули, щоб життя було вічне, щасливе, і, виконуючи такий ритуал, вони вірили, що так воно і буде.

Для молоді весна — найблагодатніша пора. Саме в цей час проводилися ігри-веснянки та розваги. Адже від зимового сну прокидалися і душі людські, в яких визрівав весняний шум, думки та спогади наповнювали серця і пробуджували тіло до продовження роду свого. Всі ці дійства перетворювалися в безмежну хвалу Сонцю. Бо де ступить Ярило ногою — ярина виросте, як подивиться на поле — квіти зацвітуть, гляне в ліс — пташки защебечуть, а у воду гляне — риба стрепенеться. Ходить Ярило по всій землі, на кого гляне — у того серце коханням спалахне. І виходили дівчата й хлопці на вулиці пісні співати та хороводи водити, бажати здоров’я та щастя один одному.

Валентина ВІТОС, завідувач відділом Центру української культури (м. Одеса):

— Тому у хороводах ми найчастіше бачимо, що люди стають або в коло, або водять специфічні ряди, які потім все одно замикаються в коло. Коло — це є круг, який символізує життя і сонце.

Наталя ІВАНОВА, керівник народного ансамблю "Дана" (м. Іллічівськ):


— Коли наші пращури торкалися один одного, вони як би бажали, щоб і плечі у вас були здорові, і все у вас було здорове. І вони, торкаючись один одного, чокались. Ви же знаєте, що Чок був богом щастя й здоров’я. І коли вони таким чином чокались, то бажали один одному здоров’я і щасливої долі, при цьому прикрикуючи "Ойра, ойра!", бо ойра — це щаслива доля, присвячуючи їй ці ритуальні рухи.


Піснями та танцями люди намагалися допомогти Сонцю-Ярилі відродитися. Бо коли буде сяяти воно незгасно, посприяє визріванню дорідного збіжжя на нивах, засіє в серцях людей бажання радості, злагоди-миру в родинах, поміж родинами й землями.

Наталя ІВАНОВА, керівник народного ансамблю "Дана" (м. Іллічівськ):

— Люди, об’єднуючись в такий танець, прагнули одного й того самого. Вони вже не були роз’єднані. І одне таке суцільне прагнення дуже об’єднувало людей, і воно як би розбивало на такі дрібні-дрібні частинки усі негаразди, які могли статися між людьми. Все згорало в таких ритуалах, і люди виходили очищені, з любов’ю.

З глибини віків, з попелу забуття повертаються в храм душ людських ті далекі знання нашого роду — починається нове життя народної культури.

Валентина ВІТОС, завідувач відділом Центру української культури (м. Одеса):

— І народна культура незнищенна. Ось, бачите, сьогодні її відроджуємо: люди знають всі ці веснянки, співають їх. Воно все буде продовжуватися. Хай помаленьку, зі скрипом, але воно буде продовжуватись.

Не слід цуратися звичаїв, бо в них оживають не просто предківські звичаї — в них оживають душі: чисті, як сльоза немовляти, мудрі, як сивочолі дідусі, ніжні, як руки коханої матусі, трепетні, як пелюстки квіточки. Оживають і живуть. Адже вони вічні. І на крилах своїх мрій, сподівань і пісень несуть у вічність славу землі української.

Диана Шумейко
«Истоки»
www.glasweb.com


2007-12-28 16:56:19 Оріянка

Український дух, український рід, український Звичай нездоланний, незнищенний ! слава Україні! Слава Рідним Богам! Сьогодні і завтра і навіки вічні!



Добавить новый комментарий
Имя:

Комментарий:

Пожалуйста, повторите цифры на картинке:


отобразить архив в виде календаря

  страницы:  
1
2
3
4
5
6
7

06 июня, 2007

ВЕСНЯНИЙ ШУМ

08 мая, 2007

ВОСПОМИНАНИЯ

23 апреля, 2007

МИР СКАЗКИ

16 апреля, 2007

КАЗАЧЬИ ЗАПОВЕДИ

03 апреля, 2007

ПИСАНКИ


21 февраля, 2007

ГОПАК

08 февраля, 2007

І ВОЯКИ, І МУЗИКИ

29 декабря, 2006

ВЕРТЕП. КОЛЯДА.

,


 
ГЛАС глас GLAS glas Одесса Odessa ТВ TV радио radio новости news телевидение Одесса радио Одесса реклама Одесса реклама на радио Одесса реклама на телевидении Одесса реклама на ТВ Одесса Ищу работу Продам участок Продам авто Ремонт квартир Требуются рабочие Требуется работа смс 3456 знакомства чат