Красна гірка або …ляля. Саме так називали цей день у давнину. Назва говорить сама за себе. Про давні молодіжні забави — далі у випуску.
Красна гірка — то одне з весняних народних свят. З цього дня (або Благовіщення, або Великодня — залежить від місцевості і погодніх умов) починаються хороводи, ігри на горах і долинах, відкривається весняно-літній сезон на весілля.
Взагалі гори — це колиска людської цивілізації – пише у своїй книзі «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай. «Культурні рослини і людські племена мають однакові місця виникнення — гірські системи земної кулі»; а звідси й робиться висновок, що гірські райони були, ймовірно, первісними центрами виникнення цивілізації.
У народів Європи гори, а також прки, горби, «горіци», «крутіци», «холми» були місцями поганських богослужень, там стояли опудала богів, і так само було місце, куди приносилося криваві жертви. Крім того, на горах ховалися мертві, горіли там «вічні» вогні, виконувалися ритуальні обряди та гри.
За стародавнім віруванням, на Красних горах збираються духи чоловічої статі: упирі, перелесники, характерники, відьмаки; а на Лисих горах — духи жіночої статті: відьми, чарівниці, русалки, мавки. Щодо Красних гір, то в Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби, з назвою Красна гора, Красна гірка або Красне.
Саме із цим днем асоціюється гра, відома, певно, по всій Україні, що називається «горю-дуба», або «горю-горю пень». Суть цієї давньої забави полягаєу наступному: під час гри дівчата перегукуються:
— Горю-горю пень!
— Чого гориш?
— Красної дівчини хочу!
— Якої?
— Тебе молодої!
Після цих слів «Красна дівчина» втікає, біжучи з гори на долину, а «Горю-горю пень» переймає її, намагаючись зловити. Якщо спіймає, то для цієї пари гра кінчається; в гру вступає друга пара, і так продовжується аж доти, доки вся група дівчат не буде переловлена.
Щоб виконувати «Горю-дуба», чи «Горю-горю пень», дівчата, звичайно, збираються на високі місця: десь на горбі чи на пригорбку — «щоб можна було добре розбігтися», як тепер пояснюють. Звідси і назва цього свята – Красна гірка.
Якщо розглядати «красне» як колір (в сучасній українській мові «червоне»), то воно подібне на кров і вогонь, а тому можна здогадуватися, що Красними горками у наших стародавніх предків називалися високі місця: гори, горби — де горіли священні, чи «вічні» вогні та де відбувалися поганські обряди жертвоприношення; тут же могли відбуватися й народні гри, якраз весною, в час «народження сонця».
У цей же день дівчата «грають» Лялю, або Лелю. Ось як це було колись: хоровод збирається по обіді на лузі, вибирає найкращу з дівчат, хоровідниці перев’язують їй шию, груди, рук й ноги різним зіллям, на голову кладуть вінок зі свіжих квітів. Дівчину садять на лавку, а поруч із нею ставлять глечик із молоком, сир, масло, червоні крашанки, кладуть вінки зі свіжих квітів (стільки вінків, скільки є дівчат). Дівчата танцюють навколо Лялі і співають пісень, де найбільше згадується про милого і весілля. Після цього Ляля роздаровує товаришкам сир, масло та усе, що навколо поскладано, потім кидає вінки, а дівчата намагаються схопити їх на льоту. Вінки від Лялі кожна дівчина зберігає до наступної весни. А гілля чи листя, у яке одягали Лялю, дівчата несуть до річки і пускають на воду.
Хто ж така Ляля, або, іншими словами, Леля? За стародавнім віруванням, Ляля — дочка Лади, старослов’янської Венери. Відповідно, ігри напередодні дня святого Юрія — це не що інше, як заворожування дівочої краси.
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині. Зустрінемось вже незабаром.
