Андрія Первозванного.  Саме так називають це свято в народі. Особливо цей день люблять дівчата. Чому саме — ітиметься сьогодні.

Наш український народ має багаті традиції — кожна пора року була сповнена для українців різними святкуваннями, звичаями, обрядами. Особливо багатою в цьому відношенні була зима, коли господарі не були зайняті роботами на своїх полях, а більше часу проводили в домівках із своїми родинами. Саме в такий час у церковному житті звершується вшанування пам’яті святого, котрий має особливе значення для Церкви Христової в Україні. Апостол Андрій походив із Вифсаїди — міста у Галілеї — північній частині Палестини, відомої родючістю земель та гостинністю жителів. В часі земного служіння Господа нашого Ісуса Христа в Палестині проживало досить багато греків, а тому й не дивно, що дехто із юдеїв носили імена грецького походження. Так і у святого апостола, про якого йде мова, грецьке ім’я: «Андрій» в перекладі на українську означає «мужній».

День Андрія був в народі і великим зимовим молодіжним святом. На Андрія дівчата зазвичай ворожили. До того, як церква почала відзначати Андрія, наші предки здавна цього дня відзначали своє народне свято, пов’язане з дохристиянською обрядовістю і магічними ритуалами, що

Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків.

Згодом вечорниці на Катерини і Андрія, як і інші свята, все більше втрачали свою магічну функцію і перетворилися на своєрідну забаву і привід, щоб зібратися неодруженій молоді.

Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». Пізно ввечорі, коли темно, дівчина набирала в пелену насіння коноплі (інколи льону, маку, тощо). Виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала:

 

Андрію, Андрію!

Конопельку сію;

Спідницею волочу,—

Заміж вийти хочу.

 

Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару – добрий знак.

У цей вечір дівчата намагалися побачити свого обранця в дзеркалі, узнати професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати, дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води і ставила люстерко. Коли все готове, впускала півня: якщо півень нап’ється води, чоловік буде п’яницею, клюне пшениці – буде господарем, а як гляне у люстерко – буде паничем або ледарем.

Особливе місце на Андрія займає обрядова гра «Калита», в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата збиралися разом і пекли Калиту — великий круглий корж із білого борошна. Кожна дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили дірку. В деяких етнографічних джерелах збереглися дані, що Калита, як правило, становила 35 см в діаметрі і 1,5 см товщини. Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб важко було відкусити. Зверху Калету намащували медом. Для виготовлення Калети брали «непочату воду» або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема на любиcтку.  На вечорницях, коли збиралася молодь разом, Калету за допомогою стрічки підвішували до стволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Після Калети брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить — ожениться і буде щасливим.

На Андрія дозволялись молодіжні бешкети, а парубкам прощалися усі їхні витівки. У тих батьків, які забороняли гуляти з ними своїм донькам, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і позакидували їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села.

Такі забави не випадкові, етнографи вважають їх “ритуальними бешкетуваннями”, що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу. Отже вранці дехто із господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з’являлись стежки до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.

З рештою, в Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів «Андріївських вечорниць» наших предків. Проте і досі такі забави — це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, які дозволяються тільки в одну ніч – Андріївську…

Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.

Комментарии закрыты