Свято Преподобної Євдокії або у народі — Явдохи. Цим особливе це свято, і який прихід воно собою знаменує — далі.
У народному побуті «Явдохи» – не тільки перший день весни, але й перший день нового року, адже в наших предків рік починався з 1 березня («Явдохи» за ст. стилем). Відтак аж до XV століття на Явдохи відзначали Новий рік.
Вважалося, що свята Євдокія зберігає ключі від весняних вод, таких потрібних для майбутнього врожаю. Цього дня прокидається від зимової сплячки бабак, виходить на світ, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення. І ховрашок, кажуть, перевертається на інший бік. Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.
Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків». У цей день наші предки зустрічали весну, виходячи до схід сонця на горби, ставали на воротях або вилазили на дерева і закликали її. «Жайворонки», «соловейчики» дарувались весні як жертвоприношення.
Наступною ознакою приходу весни вважалися пісенні трелі вівсянки. Якщо хтось почув її голос, то намагався сповістити сусідів, що чув поклик: «Діду, діду, сій ячмінь!». З цього часу вже готували яре збіжжя для ранньої сівби. Але найкращим благовісником все-таки були ластівки. Цих пташок вельми шанували, вважаючи божими охоронцями осель. Батьки застерігали дітей: «Якщо хтось візьме в руки ластівку чи її яєчко, у того обличчя вкриється ластовинням, а коли зруйнує гніздечко – з’явиться ряба віспа…» У такий спосіб люди оберігали птахів од дитячих пустощів. Діти, які бажали, аби їхнє обличчя не рябіло веснянками, побачивши ластівку в цей день, вигукували: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!» — і мерщій бігли вмиватися талою водою.
Господині, побачивши в цей день ластівку, кидають жменю землі на грядку зі словами: «Кріп сію». І чекають на «закономірне диво» – на цьому місці начебто виросте кріп. Діти, уперше побачивши навесні ластівку, беруть жменю землі, кидають її вслід ластівці: «На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!» для того, щоб швидше приходила весна та прилітали всі ластівки, бо, як відомо, одна ластівка ще погоди не робить.
Цього дня заносили до хати талу воду, вмивали дітей і самі вмивалися. Люди вірили – як умитися на Явдоху молоком, будеш на обличчя білим і гарним. А ще кропили водою стіни – щоб ті дихали. Давали цю воду курям, щоб добре неслися, коровам – щоб доїлися. В центральних регіонах України жінки сіяли розсаду в горщиках, сподіваючись, що, посіяна в цей день, вона не постраждає від морозу. А ще святили в церкві зерна пшениці з тим, щоб першою її висівати. Добрий господар обов’язково зрізав сухі гілки дерев у саду. Ця процедура проводиться не тільки для того, щоб дерева краще родили, але й щоб на цих деревах нечиста сила не селилася.
З Явдохи починаються і магічні весняні ігри — «веселки», «гаївки», «гагілки», «ягівки» (так вони називались у різних місцевостях), що «допомагали» весні у її оновлювальній роботі. Виконувались веснянки аж до Зелених свят.
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
