Уже п’ять років минуло з моменту заснування Свято-Покровського скиту в селі Маринівка. З тих пір працями і молитвами Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського і Ізмаїльського, який з батьківською любов’ю піклується про цю святу обитель, що виникла на місці великого поля, — скит розростається і преображається. Так, 9-го липня, в день шанування Тихвинської ікони Пресвятої Богородиці, в споруджуваному тут літньому храмі на честь чудотворного образу Божої Матері була здійснена перша Божественна літургія, яку очолив Владика Агафангел у співслужінні архієреїв Української Православної Церкви. Численний потік віруючих в цей день відвідав обитель в селі Маринівка для спільної молитви та отримав благословення Цариці Небесної.

У минулі дні відбулася чергова зустріч в інтерактивному проекті «Бесідка» священнослужителів Одеської єпархії Української Православної Церкви з жителями села Маринівка і насельниками Свято-Покровського скиту, на якій учасники говорили про відродження духовного життя в нашій державі і про багато інших тем, що стосуються діяльності Церкви.

8-го липня, в день пам’яті святих благовірних князів Петра і Февронії Муромських чудотворців, в православний День сім’ї, любові і вірності, в Спасо-Преображенському кафедральному соборі Одеси відбувся загальноміський молодіжний молебень. За богослужінням була присутня і наша знімальна група.

На території Свято-Архангeло-Михайлівського жіночого монастиря відкрилася традиційна одеська літня православна виставка-ярмарок. Цього року організатори назвали її «Літо Господнє» і змінили місце проведення — вперше для учасників і гостей ярмарку гостинно відчинила двері жіноча обитель на вулиці Успенській,4. Захід проходить в Одесі з 3-го по 13-е липня. Про те, якими новинками радує «Літо Господнє» — в нашому репортажі.

Лауреату Нобелівської премії з літератури 1938 року американській письменниці Перл Бак, яка будучи донькою місіонера в Китаї провела дитинство і юність серед найбідніших китайських селян і їхніх дітей, належить дуже зворушлива і життєва думка: «Діти, яких не люблять, стають дорослими, які не можуть кохати». З точки зору педагогіки і дитячої психології звучить дуже яскраво, та й підтверджень життєвих історій навколо теж вистачає, коли ми чуємо, що в деяких регіонах за статистикою більшість вихідців з притулків стають надалі людьми без певного місця проживання, а досить часто, на жаль, якщо їх місце проживання і визначається, то їм стає в’язниця.
Також варто відзначити, що, усвідомлюючи важливість обдарування любов’ю ще в дитячому віці, в тому ж Китаї, в ті ж важкі, голодні роки трудився і йшов проти безбожної течії святитель Іоанн Шанхайський, пам’ять якого ми святкували зовсім недавно — 2 липня. Хоча він був недорікуватим і літературних премій ніколи не отримував, проте силою Христової молитви скромно і тихо рятував тисячі голодних і відчайдушних людей. Зокрема, він організував для сиріт і дітей бідних китайських батьків притулок на честь  святителя Тихона Задонського — всього вихованцями притулку були близько трьох з половиною тисяч дітей. Єпископ сам підбирав хворих і голодуючих дітей на вулицях шанхайських нетрів і приводив їх до притулку. У життєписі Владики Іоанна сказано: «Його улюбленцями були діти, яких він так охоче тримав при собі. Він завжди цікавився ними, екзаменував їх, посилав їм листівки і приносив подарунки. Він міг дивитися їм в очі по кілька хвилин тим теплим променистим світлом, який проникав в глибину душі, і це було як обійми матері для немовляти. Цей погляд був незабутній. Тіло цього аскета було як висохла кора дерева, але кожен, хто зустрічався з ним поглядом, відчував себе найулюбленішою істотою на землі».
І якщо дивно, як святитель Іоанн Максимович був настільки добрий, бачачи, що хтось із дітей не має дитячого щастя подібно до того, яке було в дитинстві у нього самого, то тим паче дивно, як виняток зі спостереження американської письменниці, навчився любити наш одеський святий 20 століття — праведний Іона Отаманський — пам’ять якого ми відзначали нещодавно, 1 липня. У три роки він осиротів, залишився без батька, який служив дияконом, а незабаром і без матері. Будучи голодним, він часто шукав залишки їжі на одеських приморських вулицях і в сміттєвих баках, а єдиною розрадою для нього було спілкування з Богом в храмі і прикраса квітами батьківських могил на Слобідському кладовищі, але й там жорстокий сторож бив і проганяв його. Дивно, як можна не озлобиться у відповідь, а навпаки, через нестачу любові захотіти більше всього на світі дарувати цю любов таким же обділеним!
Одному тільки Богові відомо, скільки в подальшому за все своє життя голодних нагодував і сумних втішив протоієрей Іона Отаманський, який присвятив своє життя служінню Христу, також несправедливо битому і розп’ятому заради нашого спасіння! Мощі праведного Іони і понині знаходяться в Свято-Успенському кафедральному соборі, де він служив багато років і де щорічно 12 липня православні одесити моляться перед Касперівським образом Божої Матері. Постараємося ж і ми, дорогі брати і сестри, в цей святковий день забути про власні скорботи і образи, забути про нестачу любові до нас і хоча б на мить проявити цю любов до ближніх! Хай допоможе всім нам в цьому Господь!

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован