В цьому році відзначається 70 років від початку китобійного промислу в Радянському Союзі. Радянські китобої користувалися в СРСР всенародною славою. Про них невпинно трубили газети і складалися пісні. Про романтику цієї морської професії ставилися вистави та знімалися фільми. Оперета Ісаака Дунаєвського «Біла акація» — це присвячення нашому місту, його мешканцям, морякам легендарної китобійної флотилії Антарктика. Ветерани-китобійці та їх діти зібралися в фойє театру Музичної комедії, щоб згадати свої славні трудові будні та подивитися оновлену «Білу акацію».
Могутнє та славетне рибопромислове підприємс тво- китобійна флотилія Антарктика – це невідємна частина історіїї нашого міста, нашої історії. Моряки-китобійці свого часу були більш популярні ніж відомі актори. Про них складалися поеми, писали газети, ставилися вистави та знімалися фільми. Повернення флотилії до одеського порту та відправлення в рейс завжди супроводувалось оркестром та величезним числом одеситів. Майже увсе місто збиралося, щоб привітати героів Антарктики. Щоб зберегти пам’ять про легендарну одеську промислову флотилію, про моряків-китобоїв була утворена громадська організація, яка об’єднує людей цієї складної, але овіяної романтикою професії.
Вера Князєва, голова організації ветеранів-китобійців
5 лет тому назад ми решили обїединится в общественную организакию ветеранов труда. Собираемся на улице, не имеем помещения. Ми оптимистично настроені. Задачи- сохранить пам’ять о целом пласте истории Одесси-китобоях.
Електромеханіки, машиністи, радисти, повара, їх діти з радістю ділилися спогадами, розповідали цікаві історії з довгих рейсів. А рейс китобійної флотилії тягнувся до 9 місяців. Доводилось працювати на холоді, в штормову погоду, на межі фізичних можливостей людини, без сну і відпочинку. Але коли бачиш, що в океані б’є фонтан, то забуваєш про втому, розповідає електромеханік, ветеран китобійної флотилії Антарктика Віктор Карташов, який після своєї вахти добровольцем виходив на мостик виглядати китів.
Віктор Карташов, ветеран китобійної флотилії «Антарктика»
выхожу на мостик, беру бинокль. По моему биноклю фонтан. Лево 20. подошли взяли кашалота.через полчаса опять фонтан. Капитан говорит, Антоныч, тебе, что сегодня снилось
Довгі місяці далеко від рідних берегів. Єдина можливість звязку з сімєю-це , безумовно, радіограми. Радист Ігор Георгієвич Щербов згадує.
Ігор Щебров, ветеран китобійної флотилії «Антарктика»
на промісловых судах не было такой оргтехники, как сейчас. принимали радиограммы азбукой мМорзе .кто не мог расшифровать сразу, включал магнитофон. Все сводки шли через радиста. Тот лучший, кто сразу мог это брать. Капитан стоит за плечом и смотрит. Кто не мог записывал на магнитофон, потом полдня распечатывал.
Насправді тяжка була праця китобоя , але морські мисливці користувалися нечуваними для звичайних громадян СРСР привілегіями. Частина і без того високих зарплат вони отримували у валюті, могли сходити на берег в зарубіжних портах і привозити додому дефіцитні товари.
Тетяна Мітіна, донька ст. механіка КФ «Антарктика» Мітіна А.А.
когда наступали праздникит, нас снабжали билетами, мы ходили в любые театры. балы-маскарады. Жили мы впоселке китобойном на 10 фонтана. Их было два. Это обособленная каста такая
Китобої вважали свою роботу романтичною, хоча і небезпечною. Це відчуття підкріплювала і всенародна любов — проводи в рейс і прибуття китобоів в Одеський порт обставлялися як державні свята. моряків-китобоїв легендарної флотилії Антарктика зустрічали не тільки рідні та друзі, а майже все місто. Оперета Ісака Дунаєвського Біла акація, якраз розповідає про славну історію могутнього рибопромислового підприємства. Ветерани-китобійці та їх діти мали змогу подивитися оновлену «Білу акацію».
