5 лютого в Одеській синагозі іудейська громада міста віддала належне стародавній традиції єврейських заручин. Церемонію, на якій зібрався не один десяток гостей, проводив Головний рабин Одеси та Півдня України Авраам Вольф; а самі заручини стали у деякій мірі символом єдності єврейського народу, адже на них зібрались представники не лише одеської, а й кременчуцької іудейської громади.
Заручини, які можна сьогодні побачити в іудейських громадах, за сутністю дуже відрізняються від початкової традиції, яка, слід зазначити, була доволі жорсткою та мала серйозні наслідки для наречених.
Авраам Вольф, Головний рабин Одеси та Півдня України
Во времена Храма создание еврейской семьи было разделено на две части. Была одна вещь, которая называлась эрусин, — это было, когда познакомились мальчик и девушка и они приняли решение, что они собираются создать дом; то есть жениться и создать новый еврейский дом. В принципе эрусин был такой, что мальчик и девушка дали слово в таком формате, что если они потом даже не хотели жениться, им надо было сделать развод. То есть они вместе не жили, но она уже была запрещена для любого другого человека, как будто бы она уже вышла замуж.
І незважаючи на те, що зараз не існує окремих понять «заручини» та «весілля», оскільки весь цей процес вже з’єднаний в один день, такої традиції все ще дотримуються у багатьох іудейських громадах.
Авраам Вольф, Головний рабин Одеси та Півдня України
Но поскольку это было в нашей традиции, поэтому оставили мудрецы вещь, которая подобна тому, что было. Когда мальчик и девушка дают друг другу слово, что они собираются жениться, это не эрусин. Поэтому мы его даже называем «ворт». «Ворт» на идише – это слово. Дали слово. Не в таком формате, как это было во времена Храма, но слово они дают.
Слід зазначити, дата 5 лютого була обрана для заручин не просто так; адже це достатньо важливий день для кожного іудея, про що і згадали всі присутні.
Фішел Чичельницький, заступник Головного рабина Одеси та Півдня України
Я, первое что скажу, сегодня очень особенный день. Сегодня у нас большой праздник – это День коронации Седьмого Любавичского ребе, день ухода из мира предыдущего Любавичского ребе.
І сама церемонія заручин, що пройшла в Одеській синагозі, не була звичайною, адже її можна назвати «ювілейною» для Єврейського університету, що не перший рік є місцем, де студенти знаходять тих, з ким вирішують створити справжній єврейський дім.
Фішел Чичельницький, заступник Головного рабина Одеси та Півдня України
Это мероприятие – тоже особенное. Потому что это двадцатая хупа в нашем университете. Как сейчас мы видим, мальчик с Одессы, девочка с Кременчуга, то есть из другого города. И они познакомились у нас в университете, они учатся вместе – и вот это двадцатая такая хупа. То есть, для нас это ещё и юбилейная хупа.
І хоча сьогодні церемонія «ворту» не несе такої «юридичної» відповідальності, як колись, вона все ще залишається важливим кроком на шляху до сімейного життя та створення нового єврейського дому, а також незмінним звичаєм у величезному пласті іудейської культури.
