У сучасному світі безперервного технічного прогресу галузь енергетики, напевно, знаходиться чи не на першому місці у політиці держави. З неї починаються передвиборчі кампанії, засідання урядів та глобальні кризи. Кожна країна намагається впорядкувати енергозабезпечення у свій спосіб — і ось до якого розкладу на міжнародній арені це призводить.
Про передвиборчі кампанії було зауважено не дарма, адже план з енергетики America First був одним з ключових пунктів у кампанії нині діючого президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа. Сьогодні адміністрація Трампа прагне енергетичної політики, яка б знизила витрати та максимізувала використання американських ресурсів, таким чином звільнивши США від зовнішніх нафтових постачань. Сполучені Штати збираються використовувати внутрішні енергетичні резерви, розвиваючи видобуток сланцевої нафти і газу, а також відроджуючи вугільну енергетику на основі чистих технологій та галузь видобутку вугілля в США. Таким чином американська енергетична політика при Дональді Трампі перетинається з національною безпекою країни та спрямована на досягнення енергетичної незалежності США від картелю ОПЕК.
Інша ситуація склалася у країнах Європейського Союзу. ЄС, який ще кілька років тому розпочав програму енергозбереження, у 2016 отримав перші результати: споживання енергії досягло показників нижче 90-го року. Проте і в цієї медалі є інший бік: країни Європи стали більше залежати від експорту викопних видів палива. Основними джерелами енергії для ЄС все ще залишаються газ та нафта, що наразі складає 73% від загального споживання енергоресурсів. І якщо в 90-му році залежність від імпорту енергоносіїв складала 53%, у 2015 році ця частка зросла до 73%. Проте Європейський Союз не зважає на такі цифри та прямує до своєї основної цілі: скорочення споживання енергоресурсів на 30% до 2030 року.
Свій особистий шлях в енергетиці визначила і Китайська Народна Республіка, що галузь за галуззю посідає перші місця. Китай активно просувається до першості і в розробці та впровадженні нових «зелених» технологій. На початку цього року Національна енергетична адміністрація Китаю оголосила про намір витратити 360 мільярдів доларів на відновлювальні джерела енергії в період з 2016 до 2020. І хоча деталі плану витрат не були оприлюднені, можна не сумніватись, що їх велика частина буде спрямована на вітряні та сонячні установки — ту галузь, в якій Китай вже має суттєву перевагу перед іншими країнами. Згідно з останніми прогнозами Міжнародного енергетичного агентства в Парижі, попит на енергію вітру для виробництва електроенергії в період між 2014 та 2040 роками зросте на 440%, а на сонячну енергію — більше 1100%. А таким чином крім державної енергетичної політики, спрямованої у будь-який бік, країни мають серйозно підходити і до розвитку альтернативних джерел енергії.
І хоча зараз можна побачити багато різних енергетичних стратегій, що базуються на різній аргументації, все ж таки можна зробити деякі прогнози у галузі енергозабезпечення. Багато експертів у галузі енергетики вважають, що найближчим часом попит на нафту та інші види викопного палива почне зменшуватись, адже сьогодні все більше і більше споживачів з країн Європи, які мають вибір, віддають перевагу чистим видам енергії перед тими, що дають викиди вуглеводню.
