Тема сьогоднішнього випуску – «Катерина: традиції святкування». Як відзначали це свято і які звичаї збереглись до сьогоднішнього дня – дізнаємось далі.
Cеред великого розмаїття жіночих свят, що ще з сивої давнини відзначали українські жінки, — День святої великомученицi Катерини. У цей день незаміжні панянки ворожать на власну долю, вагiтнi жiнки моляться про легкi пологи. Ба, й навіть парубки крадькома загадують на майбутнiх жiнок.
Безпосередньо в день Катерини дівчата збирались на вечорниці. Для цього вони заздалегідь обирали оселю, а, відповідно, і господарку майбутнього свята. Всі продукти приносились в складчину. На стіл подавались різноманітні страви, але перевага надавалась борщу та каші. Жодних надмірностей не дозволялось, бо триває Пилипівка, Різдвяний піст. Приєднатись до цієї трапези можна і хлопцям, щоправда лише після того, як дівчата закінчать ворожити, тобто пізно ввечері.
Оскільки день Катерини називали днем дівочої долі, то кожна дівчина намагалася не тільки її вгадати, а й безпосередньо побачити, поспілкуватися з нею. Тому ввечері звершувався таємничий ритуал — «закликання» долі. Він мав кілька варіантів. Найпоширеніший — коли дівчина потай від інших і від своєї родини варила горщик каші з пшона й маку, виходила до воріт або на перехрестя й тричі гукала: «Доле, доле, йди вечеряти!» Вірили, що доля може прийти, або озватися. Іноді вона озивалася: якщо таємне дівоче ворожіння спостерігав хтось із сусідів, родичів, він міг відповісти: «Зараз прийду!«, або якщо сердитий на дівчину, то сказати щось образливе.
Дівочу долю пророкував … борщ. Цікавий був і той варіант, що відбувався на вечорницях. Увечері дівчата варили борщ і кашу, клали їх у горщик-подвійчик, обгортали його новим рушником (символ шлюбу), по черзі вилазили на ворота (вікно, поріг, ворота в обрядах символізують межу між земним і небесним світом, між теперішнім і майбутнім) і, тримаючи в руках горня, тричі гукали долю.
Не випадково ж саме ворота відігравали значну роль у ворожіннях на Катерини, на Андрія, на Новий рік. Найтиповіше з них — обнімати плота. Дівчина обіймала пліт, скільки могла захопити руками, а тоді лічила кілки. Якщо парне число, то є її пара, вийде на той рік заміж. Якщо непарне — залишиться в дівках. Лічили ще й так: «Вдівець — молодець». На кого випаде останній кілок, за того й заміж вийде. Було ще й таке ворожіння. Дівчині зав’язують очі, вона бере стрічку, йде до плота, лічить кілки, і одного з них (третього, п’ятого чи восьмого) пов’язує стрічкою. А тоді розв’язує очі й розглядає того кілка, якого перев’язала: чи він рівний, гладенький, чи кривий, сучкуватий. Тож, буде жених молодий, стрункий та гарний, або старий, дурнуватий. А ще — якщо гладенький, то бідний, а коли в корі — то багатий.
Цікавими є ворожіння на день Катерини. Після вечері треба вийти на вулицю і, якомога ближче підійти до вікон найближчої оселі, аби почути про що розмовляють господарі, і вже за характером розмови визначити свою долю.
Вгадати дівочу долю допомагали і символічні предмети — хусточка, стрічка, перстень, лялька, хрест. Одна з дівчат усе це розкладала на столі й накривала тарілками так, щоб не бачили інші. Потім кожна по черзі підходила й піднімала одну з тарілок. Якщо під нею виявиться стрічка, буде ще рік дівувати, якщо перстень, то вийде заміж, якщо натрапить на хусточку — буде покриткою, а якщо на ляльку — народить дитину, коли ж випаде хрест, то помре… А щоб вгадати достаток майбутнього чоловіка, насипали до миски якоїсь крупи і в неї кидали золоті, срібні та залізні перстені, який витягнеш — таку долю і обереш.
Якщо на вечорницях збиралося багато дівчат, їхню долю вирішували… чоботи! Саме чобітьми, переставляючи їх по черзі, міряли хату від стола до порога. Чий чобіт вийде за поріг, та перша заміж піде в наступному році.
Серйознішою вважалася магія, пов’язана з вогнем і водою як символами чоловічого й жіночого начал. Аби вгадати, в який бік вийде заміж, дівчина наливала у миску воду, розбивала на дві половини горішок і, вийнявши зернятко, ставила в шкаралупу запалену свічечку та пускала той «човник» на воду по середині миски. Буває, він попливе в той бік, у який треба дівчині, буває навпаки, або й стоїть на місці. Іноді дівчина пускала два «човники» — на себе й на свого коханого, і, затаївши подих, стежила за ними. Буває, крутить їх невидима сила по колу, то в різні боки, то в одному, а вкінці або зійдуться, або розійдуться і зупиняться — ось кінець ворожіння!
Парубки не були схильними до ворожіння настільки, як дівчата. Однак, напередодні Катерини вони постили, щоб Бог послав їм добру і гарну жінку.
Вишнева гілочка як символ жіночого щастя. Саме на Святої Катерини зрізали кілька вишневих гілочок ставили їх у воду в хаті на покутті. Якщо ж до Нового року (Святої Маланки) 31 грудня (за старим стилем) або 13 січня (за новим) вишні зацвітали, то це означало, що дівчина незабаром вийде заміж.
Парубоцтво теж не відставало від дівок: ламали вишневі гілки та ставили їх у глечику до Різдва. Якщо ж вишнева гілка розвивалась, але не зацвітала, то ця ознака свідчила, що наречений або наречена будуть скромними, нічим не примітними. Чия ж гілка всихала, тому судилась погана пара: ледача, сварлива й негарна.
Загалом, у наш час кожен сам обирає – вірити чи не вірити у ворожбу та гадання. Однак, не відстаючи від древніх українських традицій, можна «випробувати долю на щастя» й поставили у вазу декілька свіжозрізаних вишневих гілочок. І крадькома чекати, що вишня таки розквітне і щастя зовсім поруч.
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
