Юхимів день або свято, яке візначають раз у чотири роки. Чому так склалося, що так рідко іменинник зможе відсвяткувати свого ангела – розповімо далі.
Отже, Юхимів день… Той, хто народився у цей день можна вважати, «обікрав» себе. Лише раз у чотири роки іменинник зможе відсвяткувати свого ангела. Ви, очевидно, здогадалися — йдеться про високосний рік.
Історія його виникнення давня і цікава. Традиційно високосні роки вважалися нещасливими, і їх прихід спонукав людей остерігатися природних катаклізмів — повеней, землетрусів, масових хвороб й пошестей, недороду, голоду тощо. В багатьох давніх літописах фіксуються випадки, коли люди чекали навіть «кінця світу чи «страшного суду».
Такі передбачення, очевидно, не випадкові. Саме на високосні роки припадають періоди «великого мору на людей та худобу. Але в цьому не варто вбачати лише випадковий збіг обставин чи марновірність давніх вірувань. На сьогодні вже досліджено, що найбільша дія сонячної активності, котра негативно впливає на стан усіх живих організмів, припадає на високосні літа. Спостережливі пращури і підмітили цю особливість.
Цікава і сама історія виникнення високосного року. Як відомо, лютий є найкоротшим за кількістю днів місяцем. Тому й вирішили регулювати, завдяки високосним рокам, «недосконалість» календаря.
У глибокій давнині в багатьох народів рік, згідно з сонячним календарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, наприклад, 355, єгиптян — 365. Щоб усунути цю розбіжність, Юлій Цезар в 46 році до нашої ери за допомогою астронома Созігена запровадив так званий юліанський календар, що мав 365 днів і 6 годин. Через кожні чотири роки, отже, набігав «зайвий» день, який долучали до останнього місяця року. Ним був лютий. Так утворився високосний рік.
Але й ця система виявилася недосконалою. Щодоби залишалися «поза обліком» 11 хвилин і 14 секунд, котрі через кожні 128 літ утворювали додатковий рік. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята. Відтак папа римський Григорій XII 1528 року (на цей день неточність становила 10 днів) запропонував пересунути літочислення з 5-го на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на чотири (наприклад, 1600, 2000). Таким чином, середня тривалість у григоріанському календарі довша за справжню лише на 26 секунд. Цим літочисленням ми користуємося й нині.
Але на одній обставині, безпосередньо пов’язаній з лютим, зупинымось окремо. Всі ми знаємо, що останній зимовий місяць, окрім високосного, має 28 днів. За Юлія Цезаря він, проте, був довшим. Тоді ж римський диктатор, як ми знаємо, провів реформу календаря. На свою честь він перейменував липень («квінтиліс») в «Юліус», віддавши «власному» місяцеві найбільшу кількість днів — 31.
Згодом (27 рік до н. е.) трон римського імператора обійняв Август — онук племінника Цезаря. Його персону сенат вирішив також ознаменувати іменним місяцем. Наступний «секстиліс», себто серпень, уофіційнили в «Август». Але ж цей місяць мав 30 днів, з чим не міг змиритися живий імператор; він самочинно видав новий «реформаторський» наказ — додати до «свого» місяця одну добу, щоб зрівнятися з липнем. Відтак два сусідні місяці, усупереч логіці, мають однакову кількість днів.
Імператорська самозакоханість перемогла, але симетрія календаря порушилась. Адже день, котрого «вкрав» собі Август, зробив лютий куцішим, бо саме від нього було взято одну добу. Все це певний час створювало труднощі у місяцечисленні. Але час поступово згладив справедливі нарікання астрономів на імператора, який у такий спосіб увічнив себе як реформатора календарної системи. Саме йому — Августові — мають і «завдячувати» *в кавичках) ті іменинники, котрим доводиться відзначати свій день народження раз на чотири роки…
Ось така забавна історія з останнім місяцем зими. Недарма мовиться: «Січень. Пилипе, снігом засипле, лютий, Миколо, голками коле, а березень, Андрію, то дощем. то снігом сіє». І все ж найточніше характеризує його народне прислів’я: «Лютень сказав: «Якби я був у батькових літах, то бику — третяку роги вирвав би!» Проте сила у нього вже не батькова, бо лютий зиму видуває, а березень її ламає.
В останній місяць зими скорочуються й вечорниці. Все рідше й рідше збиралися хлопці й дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, в господарствах прибавлялися додаткові клопоти — потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянства пори року. Люди жили світлим пробудженням природи — весни, яка вже не за горами.
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
