Великодня ніч. Великдень. Та Великодній понеділок. Звичайно, у сьогоднішньому випуску ітиметься про традиції святкування світлої Пасхи.  Усі подробиці – у випуску.

За народнім віруванням великодня ніч — це ніч чудодійна… Як і в різдвяну ніч та купальську, у великодню ніч не можна спати. А якщо й спати, то дене-будь притулившись, бо розстелювати ліжка не годиться — «щоб нечиста сила не приснилась». Вважалось, що лихі сили шугають по хатах, полях, лісах, луках та над водою. По-перше, вони можуть заподіяти якесь зло (хоч за іншим віруванням лихі сили в цю ніч безсилі). Вогнем у цю ніч очищають абсолютно усе:  землю, луки, ліси, ріки, гори й доли, води й поля, — від злого очиститься усе, куди лише досягне сяйво від цих вогнів. Наші предки вірили, що де горять і світять весняні-великодні вогні — не підступить туди лиха сила.

У глибоку давнину на весні, був цільний ряд весняних свят, але найголовніше свято на думку істориків-етнографів — це „свято весняного сонця», яке з приходом християнства так би мовити „християнізувалось» і злилось з святом Великодня — Воскресення Христа. У давнину біля цих священних весняних вогнів на честь сонця та богині, весни й кохання Лади — провадились ігрища, співи, водили веснянок-гаївок.

Досить довго ці вогні вважали „поганськими», як і купальські. Християнська церква оголосила їм рішучу боротьбу. .. Але те, що творилось і установлювалось віками та тисячоліттями — тяжко було відразу заборонити. Тому православна церква дозволила „Весняні вогні» тільки біля церкви й лише у велику суботу, але без співів та ігрищ. Вогні прийняли назву „Великодні», а замість очисні — надано їм інше значення: вогні на спогад тих, що сторожа клала при розп’ятому Христі на Голгофі.

У великодню суботу, коли лише починало смеркати, сходились з усіх сторін парубки на великодні вогні. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — адже вважалось, що «в сухому дереві нечиста сила ховається». В давнину був звичай, який де-не-де затримався до початку XX ст., обгортати соломою колеса та, запаливши їх, пускати на весняний вогонь (також пізніше й на купальський). Коли колесо вцілить у середину вогнища — це добра ознака і для весни й для літа: ознака здоров’я, врожаю, приплоду худоби, — бо колесо це символізувало сонце.

А ще, за народними віруваннями, у домівках перед Великоднем треба щоб усю ніч горів вогонь — лампадка, чи свічка. Ось таке значення та символіка весняних — великодніх вогнів. На жаль, цей звичай почав відмирати ще з кінця XIX ст. – останнім часом  ці вогні запалювали лише в поодиноких селах, а раніше по всіх українських землях.

Самі ж Великодні торжества розпочинаються обходом довкола церкви під звуки дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць в неділю вранці до Господнього гробу. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна Утреня. Саме тут перший раз чуємо радісне: «Христос воскрес!» Під час співу воскресного тропаря священик хрестом відчиняє двері церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба.

Треба сказати, що Великдень багатий різноманітними народними звичаями. На Великодні свята, як і на Різдвяні, повинна зібратися вся родина, адже недарма це — «Великий День».

Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем побутує в Україні з давніх-давен, адже саме яйце символізувало зародження нового життя. У християнстві яйце є символом Христового Воскресіння, бо як із мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до Нового Життя. Після свяченого яйця всі їдять паску й усе, що приготували на свято.

А от у наступного дня — у Великодній понеділок люди вже  ходять один до одного, христосуються і обмінюються писанками. Цей день називається волочільним. Ходять з поздоровленнями, приносячи в подарунок те саме «волочільне», що складається звичайно з пшеничного калача і кількох крашанок. Такий дарунок завжди вважали проявом доброзичливості та любові.

Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.

Комментарии закрыты