Переполовення, Права середа або ж Рахманський Великдень. Саме так називають цей день українці. Чому саме і які традиція пов’язані із цим святом – дізнаємось у випуску.
Отже, на двадцять п’ятий день після Великодня випадає Рахманський Великдень, або, іншими словами, як ми уже говорили — Переполовення, «Права середа».
Звичай каже, що після того, як на Великдень поїли крашанки, треба зібрати лушпиння і кинути його в річку. Вода віднесе те лушпиння далеко в море, у «другий світ» аж до рахманів, коли припливе, тоді буде і в них Рахманський Великдень. «Вони не знають, коли має бути Великдень, і чекають крашанок з України», — переказують у народі.
В цей день обливають водою одне одного. Вірять, що облита в цей день відьма не посміє затримувати дощів, тож літо буде врожайним. На Рахманський Великдень гріх працювати.
Головна ознака Рахманського Великодня втілена в його другій назві – Навський (МертвЕцький). Назва «Рахманський» до кінця не з’ясована. За однією з версій, це одна з розмовних похідних від «кімерійців» — племен іранського походженя, що мешкали на наших теренах і були, ймовірно, асимільовані пізнішими скіфами. Більш вірогіднішим здається походження від слова «брахман», котрим, як відомо, називають індуїст-ських жерців. Як би там не було, слово це досить старе. У письмовій формі вперше зафіксоване в «Руському літописі» 839 року. Слід відзначити, що приміром на Київщині, Рахманський тиждень святкувався ще в 19 столітті. Зараз про нього пам’ятають переважно старі мешканці гір – гуцули. Також Рахманський Великдень святкують сучасні язичники, котрі вбачають у святі відголосок дохристиянської традиції, що напевно, так і є – пише етнограф Олекса Воропай.
Зрештою, головний ритуал, котрий виконувався під час свята був напрочуд простим. Згідно з ним, у воду кидали шкарлупу від писанок. Вона плила до країни (або ж як варіант: острова) рахманів і повідомляла їх про Пасху. Останні неймовірно раділи і починали бити в дзвони. Предки вірили, що почути звук можуть лише світлі люди, грішникам цього не дано.
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
