27 січня весь світ відзначає таку трагічну дату, як День Пам’яті жертв Голокосту. 24 січня, напередодні цього дня, благодійний фонд «Хесед Шаарей Ціон» провів пам’ятний захід на якому зібралися колишні в’язні гетто, люди постраждали від нацизму, одеські євреї, які не дивлячись на похилий вік, все одно пам’ятають страшний час Голокосту. При одному тільки слові «Голокост» застигає кров у жилах, адже за одними тільки офіційними даними, з 1933 по 1945 рік була знищена третина єврейського народу — 6 мільйонів доль, які трагічно перервалися.
Ганна Розен, кер. культурного центру БФ «Хесед Шаарей Ціон»
Важность того что мы это помним заключается в том, что…как обычно говорят — нужно помнить, чтобы не повторить. Нужно помнить о том, чтобы не забывать о том, что было пережито, об этой страшной трагедии. Если мы будем помнить, значит мы сделаем всё, чтобы сохранить мир на этой земле. Чтобы эта катастрофа, шоа, Холокост никогда не повторились не только на нашей земле, но и вообще в мире.
Презентували на заході і унікальну книгу під назвою «Енциклопедія доль». 106 євреїв, які пережили Голокост залишили в ній свої спогади про гетто і табори, часи голоду, фашистську окупацію і надію на таке довгоочікуване закінчення війни. Їхнє дитинство і юність збіглися з найстрашнішими сторінками історії для всього світу, розповіді про їхні долі були записані волонтерами фонду » Хесед Шаарей Ціон» і зібрані в «Енциклопедії» — щоб навіть через десятки років ланцюжок пам’яті про геноцид євреїв не перервався ніколи.
Діна Попель, координатор волонтерського проекту «Крила доброти»
Знаете, мои дети…у меня папа воевал, у него здесь вся его семья погибла в гетто. Причем включая маленьких детей. Мама была в эвакуации и потеряла вообще всё что было. Те кто не уехал в эвакуацию — погибли. Поэтому мои дети знают эту историю и они конечно будут поддерживать движение против. И я думаю тем, что мы на это мероприятие привлекли молодежь, это и есть продолжение того, чтобы это не повторилось.
У кожного постраждалого від нацизму є своя історія, яку людина не забуде вже ніколи. Однак, говорячи про Голокост, ми говоримо не тільки про жертв концтаборів або гетто, ми згадуємо також тих, хто не залишився байдужим і не відвернувся від єврейського народу. Праведники народів світу — люди абсолютно різних національностей, які під час Другої світової війни, ризикуючи своїм життям рятували і допомагали полоненим євреям. Сьогодні на обліку в організації Хесед залишилося всього 4 таких «праведника». На захід прийшов один з них, 90-річний Василь Волошин, який разом з батьком і матір’ю врятував від смерті понад 20 євреїв. Село в якому він жив знаходилося біля Богданівського гетто, де винищили близько 56 тисяч євреїв.
Василь Волошин, Праведник народів світу
И на поле я находил полуживых, я прятал в сани и привозил на колхозную ферму. Там их откармливали, а крестьяне забирали каждый по дворам. Таких спасенных было…мной больше 20 человек. Мы спасали всех подряд, папа с мамой прятали, я привозил прятали. У нас был темник такой, где пчелы зимуют. Там у нас жила Железняк Роза и трое детей — Пеня, Соня и Келя, девочка. Потом я ещё три привез. Когда Анетовская трагедия, у нас расстреливали, мы успели три человека дне забрать. А к концу дня 15 человек расстреляли.
Голокост — це не тільки біль євреїв, це біль усього світу, який з року в рік зберігає пам’ять про те, як була зроблена немислима спроба винищити цілий народ. Через десятки років, ця пам’ять жива не тільки в серцях в’язнів гетто, але вже і серед їхніх дітей, онуків і кожної небайдужої людини, яка бажає не допустити винищення будь-якої нації світу. Адже гіркі спогади зберігають не тільки стіни концентраційних таборів, старі фотографії або записи щоденників, спогади насамперед зберігаємо ми самі. Голокост залишається в минулому, але його слід буде жити назавжди в серцях нових людей, які приходять в цей світ. Людей, які ніколи не повинні допустити антисемітизму і ненависті до цілих народів.
