У тижневій главі Трума синам Ізраїлю було наказано будувати пересувний храм — мішкан. У наступних главах розповідається, як здійснювалося це веління на практиці. Серед єврейських мудреців поширені три думки про те, коли саме було отримано наказ про мішкан і коли проводився збір пожертвувань для його будівництва.
За словами з книги Зоар, це сталося відразу ж після дарування Тори, ще до гріха золотого тільця. Другу думку висловлює Раші: заповідь про створення мішкану була дана на Йом-Кіпур, після гріха золотого тільця. Згідно з третьою думкою, представленою в книзі Зоар і коментарі Рамбама, заповідь була дана Моше до гріха золотого тільця, однак він передав її синам Ізраїлю тільки після Йом-Кіпур.
З цих трьох думок можна зробити висновок про три різні положення, в яких знаходилися сини Ізраїлю під час створення мішкану. Згідно з книгою Зоар (заповідь про мішкан була дана до гріха золотого тільця), євреї знаходилися на ступені праведників, так як Вихід з Єгипту, перебування у гори Синай і отримання Тори очистили їх від скверни гріхів. Відповідно до думки, що це веління було дано після Йом-Кіпур, коли Бог сказав до Мойсея: «Простив Я, по слову твоєму» (що і стало спокутою гріха золотого тільця), можна вважати, що сини Ізраїлю знаходилися в положенні грішників, які розкаялися. У той час як за третьою думкою, що заповідь була дана Моше до гріха, але передана євреям тільки після Йом-Кіпур, виходить, що навіть тоді, коли сини Ізраїлю перебували на ступені лиходіїв-грішників, Бог не скасував Свого веління «зробити Йому Святилище».
І з тих пір відповідно вирішуються всі суперечки між мудрецями на різні теми: хоча фактично закон завжди один, але різні думки теж мають право на існування тому, що «і те, і інше — слова Бога живого».
Коли єврей виявляється на вищому щаблі праведника, з висоти свого становища він може подумати, що у нього немає необхідності бути пов’язаним з фізичним світом, і йому дозволено відмовитися від світу, і займатися тільки духовними питаннями. Тора наказує йому: «І нехай збудують Мені Святилище, і буду жити в середовищі їх». І праведник повинен брати фізичні предмети і створювати з них житло для Бога.
Грішникові, який розкаявся, може здатися, що з цим світом пов’язані всі його труднощі, тому йому потрібно відірватися від реального світу, щоб не зазнати невдачі знову. Кажуть такому єврею, що і той, хто встав на шлях каяття, повинен створити з фізичної реальності будинок для Бога — і від цього залежить повнота каяття.
І все ж залишається можливість помилятися і думати, що до того часу, поки людина повністю не покається, не може бути й мови про створення Притулку для Бога, так сказано: «Лиходієві ж говорить Всесильний:» Навіщо ти говориш про постанови Мої, союз Мій береш у вуста свої?» У цьому випадку варто прислухатися до третьої думки, яка вчить, що веління «і нехай збудують Мені Святилище» не відмінив навіть гріх золотого тільця, і що навіть до скоєння повного розкаяння єврей і може, і повинен зробити житло для Бога в цьому світі.
