У тижневій главі Беаалотха наводиться історія пророчиці Міріям. Після гріхів тих, хто скаржились і виявили бажання їсти м’ясо замість мана, Моше попросив Всевишнього про сприяння та допомогу в керівництві синами Ізраїлю, які не припиняли так скаржитися. Господь доручив йому вибрати і наділити духом святості сімдесят старійшин, які будуть допомагати йому. Коли старійшини стояли у Мішкана, на Ельдада і Мейдаде, які залишилися в таборі, спочив дух Всевишнього, і вони стали пророкувати про майбутнє, заявивши серед іншого: «Моше помре, а Ієшуа приведе народ Ізраїлю в Землю Ізраїлю». За тим, що відбувається спостерігали дві жінки: Міріям, сестра Моше, і Ципора, його дружина. Несподівано Ципора сказала Міріам: «Горе їхнім дружинам. Якщо їм потрібно пророкувати, то вони віддаляться від своїх дружин, як мій чоловік віддалився від мене».
Міріям скликала сімейну раду і запитала Аарона в присутності Моше: «Що ти думаєш про нашого молодшого брата, який вирішив піти від дружини через дух пророцтва?»
Тора продовжує: «І ось Міріям покрита проказою, як снігом». В покарання за гріх лихослів’я вона перебувала в ізоляції поза табором протягом тижня. І про цю серйозну подію, в якій наклеп торкнувся глави покоління, заповідано ніколи не забувати і згадувати її як одну з шести речей, які повинно пам’ятати кожен день.
У бесіді, яку Любавичський ребе провів з групою учнів і їх вожатих в літньому таборі «Емуна», він перевернув всю цю історію і представив її як позитивний і надихаючий приклад для поколінь. Спогади про вчинок Міріям не призначені для того, щоб застерегти від гріха, а навпаки — вчать, як себе вести. Почувши слова Ципори, Міріям здригнулася. Вона згадала, що подібне вже відбувалося в їхній родині раніше. Коли Мирьям було 5 років, вона дізналася, що «тато і мама більше не разом». Амрам вирішив піти від Йохевед, тому що сказав собі, що «зараз не час заводити дітей». Народ Ізраїлю страждає в Єгипті, новонароджених хлопчиків топлять в Нілі. Маленька Міріям заявила батькові, що він «гірше фараона». Фараон засудив тільки хлопчиків, а через його рішення і дівчатка не народяться. Амрам був вражений доводами дочки і вирішив повернутися, влаштувати заново весілля зі своєю колишньою дружиною, і в результаті народився «Божий чоловік», дитина, яка врятував Ізраїль і отримала Тору з Небес.
Тому Міріям не могла зрозуміти, як Моше не засвоїв уроку, який він сам приніс світу.
У чому Міріям помилялася? Тільки в тактиці, але не в стратегії.
В іншій своїй бесіді Любавичський ребе цитує перший коментар Раші до глави «Шлах»: «Чому розділ про розвідників розташований безпосередньо після розділу про те, що сталося з Міріям? Тому що вона була покарана за лихослів’я проти брата свого, а ті безбожні й бачили, але нічому не навчилися на її прикладі». І Міріям, і розвідники говорили правду і навіть говорили те, що потрібно було сказати, — проблема в обох випадках була однаковою: «лихослів’я». Вони вибрали невірну лінію поведінки. Міріям треба було доводити Моше, що він неправий, в бесіді віч-на-віч, а не залучати до цього інших людей, навіть таких близьких, як Аарон. Розвідники теж повинні були прийти до Моше і передати йому отримані розвіддані, а не збирати весь народ, розповідати йому все і агітувати проти входження в Землю обітовану.
Що треба винести з цієї історії?
Варто усвідомити те, що зовсім недостатньо мати благі наміри, важливо досягати їх реалізації правильно, так само благими діями за допомогою Всевишнього.
