Ці дні канун свята Суккот, що пов’язано з головною його заповіддю — суккой, святковим куренем. Тора наказує: «В кущах живіть сім днів, всякий уродженець в Ізраїлі, нехай живуть вони в кущах. Щоб знали покоління ваші, що в кущах оселив Я синів Ізраїлю, коли виводив їх з землі Єгипетської».
Талмуд наводить думки єврейських мудреців про те, з чим пов’язане перебування в суцці. «Ці курені, були Хмарами Слави», — сказав рабин Еліезер. Раббі Аківа сказав: «Вони зробили собі справжні курені».
Відповідно до думки раббі Еліезера, згадується чудо Хмар Слави: коли народ Ізраїлю блукав пустелею, вони служили провідниками для євреїв, вказуючи їм шлях. Крім того, вони також були своєрідною «системою опалення та охолодження». Як відомо, в пустелі вдень дуже жарко, а вночі, навпаки, стає дуже холодно. Хмари Слави захищали єврейський народ від спеки та холоду в пустелі протягом 40 років. І в Суккот сидять в куренях в пам’ять про це велике диво: Всевишній захистив Хмарами Слави.
Але, якщо слідувати думці раббі Аківи, то народ Ізраїлю в пустелі побудував саме курені. І в такому випадку постає питання: що саме згадують в свято Суккот? Адже тоді в цьому немає ніякого дива! Але відомо, що кожне єврейське свято — це нагадування про диво, а Суккот — це нагадування про диво Хмар Слави. Виходить, що слова раббі Аківи суперечать цьому?
Любавицький ребе казав в одній із бесід: Талмуд стверджує, що раббі Аківа завжди ретельно підкреслював заслуги Ізраїлю. Коли він міг знайти в чомусь заслугу євреїв, то він завжди говорив про це. І, можливо, саме тому раббі Аківа говорить, що сенс сукки в тому, щоб пам’ятати ті курені, які сини Ізраїлю будували в пустелі. Цим він хотів підкреслити, що свято Суккот покликане, щоб нагадати і згадувати велич народу Ізраїлю, який блукав в пустелі протягом 40 років. І хоча євреї жили в простих куренях, все ж вони не здалися. Як сказав пророк Ірміяу: «Я пам’ятаю про прихильність до Мене в юності твоїй, ту любов, коли ти наречена була як йшла ти за Мною по пустелі, по землі незасіяній».
Раббі Аківа перший сказав про те, що мета свята Суккот — підкреслити велич і заслуги Ізраїлю, нагадати Богу про самовідданість євреїв при Виході з Єгипту і, таким чином, показати заслугу народу Ізраїлю. І коли мова йде про самовідданий захист народу і землі в Війні Судного дня, це теж показує заслуги євреїв.
І це вказівка: свято Суккот вчить оберігати честь народу Ізраїлю і шукати і докладати зусиль, щоб знайти те, що вказує на його заслуги. Вчення хасидизму підкреслює важливість виявлення заслуг євреїв. У Талмуді і мідрашах представлені історії і висловлювання про те, що кожного єврея слід судити прихильно. Хасидська філософія розкриває ще більш глибокий зміст цього, стверджуючи, що, показуючи заслуги ближнього, людина демонструє свої власні. У розпал жахів Голокосту попередній Любавицький ребе рабі Йосеф-Іцхок Шнеерсон сказав, що нинішній період вимагає від усього Ізраїлю устроження дотримання заповіді любові до євреїв: «Потрібно показувати заслуги кожного єврея. Не можна допускати розбіжностей. Це не означає, що забороняється засуджувати ближнього, але потрібно робити це шляхом наближення, не завдаючи йому болю».
Добре відомий хасидський коментар до сказаного в Мішні: «стягувати борг — з відома людини або без відома». Раббі Ісроель Баал-Шем-Тов пояснював ці слова так. Якщо хтось чинить гріх, Всевишній зводить його з іншою людиною, яка вчинила той же проступок, — причому перший дає відповідну оцінку провини другого, засуджує його і тим самим, не підозрюючи про те, виносить вирок самому собі. Небесний суд визначає йому таке ж покарання, яке ця людина вважала справедливим для свого ближнього.
Звідси випливає важливість виявлення заслуг інших, тому що, може бути, таким чином людина демонструє свої заслуги.