Тема сьогоднішнього випуску – «Спиридона Сонцеворота». Історію походження та як шанували цей день колись і як відзначають нині – дізнаємось далі.
Святитель Спиридон Тримифунтский чудотворець, народився наприкінці 3 століття на острові Кіпр. З дитячих років Спиридон пас овець, чистим і богоугодним життям наслідував старозавітних праведників: Давида — у лагідності, Іакова — у сердечній доброті, Авраама — у любові до мандрівників. У зрілому віці святий Спиридон став батьком сімейства. Надзвичайна доброзичливість і душевна чуйність притягували до нього багатьох: бездомні знаходили в його будинку притулок, мандрівники — їжу й відпочинок.
За повсякчасну пам’ять про Бога й добрі справи Господь наділив майбутнього святителя благодатними дарами: прозорливості, зцілення невиліковних хворих і вигнання бісів. Після смерті дружини, під час царювання Костянтина Великого і його сина Констанція, Спиридон був обраний єпископом міста Тримифунта. У його особі паства отримала велелюбного батька. Під час тривалої посухи й голоду на Кіпрі, по молитві святителя Спиридона, пішли дощі, і нещастя припинилося. Доброта у святого поєднувалась зі слушною строгістю стосовно людей негідних. По його молитві був покараний немилосердний хліботорговець, а бідні селяни врятовані від голоду й злиднів.
Багато чудес здійснив святитель Спиридон. Одного разу під час Богослужіння в лампаді догоряв єлей, і вона почала згасати. Святитель засмутився, але Господь втішив його: лампада дивовижним чином наповнилася єлеєм. Відомий випадок, коли святому Спиридону незримо співслужили ангели, і після кожної ектенії чувся спів ангелів: «Господи, помилуй». Святитель зцілив важкохворого імператора Констанція, розмовляв зі своєю померлою дочкою Іриною, уже приготовленою до поховання, оживив благодаттю Божою померлу дитину, а потім і її матір, котра, побачивши диво, впала бездиханно.
Передбачаючи таємні гріхи людей, святий закликав їх до покаяння й виправлення. Тих, хто не слухався голосу совісті й слів святого, сягала кара Божа. Як єпископ, святий Спиридон показував пастві приклад доброчесного життя й працьовитості: пас овець, збирав хліб. Він надзвичайно опікувався суворим дотриманням церковного чину й збереження у всій недоторканності Священного Писання. Святитель строго викривав священиків, які у своїх проповідях неточно цитували слова Євангелія й інших божественних книг.
Останні слова святого були про любов до Бога й близьких. Приблизно 348 року під час молитви святитель Спиридон відійшов до Господа. Похоронили його в храмі на честь святих апостолів у місті Тримифунті. У середині 7 століття нетлінні мощі святителя були перенесені в Константинополь, а в 1453 році — на острів Корфу. Тут, в однойменному місті Керкира і донині зберігаються святі мощі святителя Спиридона в храмі його імені. П’ять раз на рік на острові відбувається урочисте святкування пам’яті святого Спиридона.
Дізнавшись про праведне і святе життя єпископа Спиридона, один з візантійських імператорів наказав викопати його тіло і помістити в усипальниці храму Святої Софії у Константинополі. Коли останки Спиридона витягли з могили, подиву присутніх не було меж. Незважаючи на те, що тіло пролежало в землі багато десятків років, воно абсолютно не змінилося — немов святий старець був похований учора.
Коли мощі були поміщені в Константинополі в спеціальну раку, виявилося, що святий продовжує творити чудеса. Безліч паломників, помолившись перед ракою і доторкнувшись до мощів, отримали зцілення.
Мощі святого Спиридона були в Константинополі аж до його захоплення турками. Після цього нетлінне тіло було переправлено на грецький острів Корфу (місцева назва Керкіра). Дізнавшись про великий скарб, який їм дістався, керкірійці побудували для мощів храм і до цього дня вважають святого Спиридона покровителем свого острова.
Турки відчували постійне бажання завоювати цей мальовничий острів. Вперше, коли до нього підійшов їхній флот, турецькі моряки побачили величезну жахливу тінь старця і побоялися висаджуватися на берег. Тоді вони вирішили підірвати храм з мощами, сподіваючись, що після цього керкірійці позбудуться свого покровителя. Але святий Спиридон з`явився жителям і попередив про закладену вибухівку. Її вчасно знайшли і знешкодили.
Незважаючи на те, що всі чудеса святого Спиридона офіційно визнані церквою і мають документальне підтвердження в хроніках острова Кіпр, сучасній людині дуже складно в них повірити.
У Православному світі святитель Спиридон шанується як «святий, який ходить» — оксамитові черевички, одягнені на його ступні, зношуються, і кілька разів на рік їх замінюють новими. А зношені черевички розрізають на частини і як велику святиню передають віруючим. За свідченням грецьких священнослужителів, під час «перевзування» відчувається відповідний рух. Зберігач раки розповів, що бували випадки, коли ключ просто не може відкрити замок на ракі. І тоді священики знають — святого в ракі просто немає, він ходить по острову.
Феномен нетлінних мощів святого Спиридона намагалися дослідити науковці з усього світу, і церква їм не перешкоджала. Однак біофізики та біохіміки, вивчивши мощі святого, лише розвели руками. Немає іншого пояснення, окрім чуда, тому, що може бачити будь-який православний відвідувач храму на Корфу.
Здавна прийнято вважати, що кожен святий особливо сильний в якійсь певній сфері. Наприклад, Пантелеймон Цілитель допомагає при хворобах, святі безсрібники Косьма і Даміан — у навчанні, а святий Спиридон охоче відгукується на молитви тих, хто відчуває фінансові труднощі.
Хоча святий Спиридон і є православним святим, його ікону в православних церквах можна побачити, на жаль, нечасто. Однак священики радять: якщо в храмі немає ікони святого, до якого ви хочете звернутися, то молитися слід іконі Всіх Святих.
День пам’яті Спиридона Триміфунтського має велике значення на Русі з тих самих пір, як відбулася історична подія – її Хрещення. Наші пращури називали цей день «Сонцестояння», інакше – «поворотом сонця на літо», поки що панувало на слов’янських територіях язичництво, і «Спірідоновим поворотом» у момент прийняття Руссю православ’я. Святителя Спиридона зображують не тільки на іконах. Існують і статуї, демонструють образ єпископа. Є така в Ялті, біля храму-каплиці святого Архистратига Михаїла, і в Донецьку.
Згідно з народним календарем, на Спиридона сонце повертає із зими на літо. День ставав довшим, а ніч коротшою. Про це мовиться в прислів’ях: «На Спиридона хоч на гороб’ячий скік, але таки прибуде дня» або «На Спиридона дня прибуде на макове зерня», бо «Спиридон Сонцеворот небо плечима підтримує — дня добавляє». Похолодання, що звичайно наступало в цей час, виражало прислів’я: «Сонце на літо, зима на мороз».
Від Спиридона до Різдва залишалось 12 днів. Після цього дня люди визначали річний цикл: кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік.
За довголітніми прогнозуваннями 25 грудня найхолодніший день грудня. Пояснюють так: «Сонце переходить на другий бік», «Спиридон перевертає ведмедя в барлозі на другий бік». За легендою, небесне світило в цей день зодягається у святковий червоний жупан і від’їздить до теплих країв, а зима, зрадівши цьому, натягує ведмежу шкуру і волочиться цілу ніч попід вікнами. У ніч на Спиридона можна було почути стукіт у стіни будинку: вважалося, що це стукає зима, піднімаючи господинь топити печі. Мабуть, тому в давнину на честь Сонцеворота дайбожичі цілу ніч палили вогнища, а вдосвіта виходили на околиці сіл і кричали, аби перелякалась «люта зима». Пізніше молодь на околиці міста «проводила сонце», запалювала солому з вигуками «Сонечко, на сани сідай, у далекий теплий край від’їжджай, з весною назад повертай!»
За звичаєм, на Спиридона діти просили сонечко повернутися, і якщо в цей день сонце показувалося і «грало», то на Святки очікувалася хороша погода.
На Спиридона намагалися не працювати, «щоб миші не точили соломи», «бо миші все поїдять, навіть солому», обкурювали димом оселі: «Святий Спиридон всю нечистоту гоне з хати вон». А ще вірили, ніби «будуть нападати на врожай черв’яки». Ставили також гілки вишень у відро з землею: якщо розів’ються на Різдво, то вродить гарно городина.
У момент сонцестояння проводили магічні обряди. Курей для кращої несучості годували зерном з правого рукава. Гілки яблунь в садах злегка трясли, вимовляли при цьому: «Спиридонов день, піднімайся вгору» — вважалося, що фруктів в цьому випадку буде прийдешньої осені мабуть невидимо. По закінченні Сонцевороту в одвірок встромляли серп, поріг – сокира. Робилося це з метою захисту житла від зла, пристріту і всіляких чар.
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
