Вітаю. Це програма «За народним календарем». День Святого Гната. Саме це свято відзначаємо 2 січня. Про історію походження та традиції святкування – у сьогоднішньому випуску.
Отже, тема сьогоднішнього випуску – «День Ігната: походження свята та традиції». Про особливості святкування – дізнаємось далі.
Цикл передріздвяних свят в Україні завершує день Ігната, в народі Гната — другого січня. Гнат був учнем апостола і євангеліста Іоанна Богослова, єпископом Антіохії — давньої столиці Сирії. За переказами, його носив малюком сам Господь, але й Ігнатій носив у серці Бога, тому й одержав ім’я Богоносця. Страчений у Римі в 107 р. за проповідь християнської віри. Похований Ігнатій у Дальніх печерах Києво-Печерського монастиря. Був наділений даром зцілення хворих.
Головна ознака цього дня — забій свиней, призначених до різдвяного столу. На Закарпатті,приміром, існувало прислів’я: «Браття, завтра Ігнаття. Хто має свині, най ріже нині». Тут вірили, що, якщо зарізати свиню в інший час, м’ясо зіпсується.
В українців, як і в інших європейських народів, поодиноко побутували ворожіння за нутрощами свині. Головна мета цих ворожінь — передбачення погоди та врожаю в наступному році. Слід зазначити, що гаруспіція — ворожіння за нутрощами тварин — належить до найдавніших прикмет релігійно-магічного походження.
Цього дня заборонялося прясти та прати. Жінки здебільшого виготовляли обрядове печиво, прибирали і мастили у хаті, чоловіки заготовляли дрова, лагодили сани. Хлопці, зібравшись окремо, розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали зірку та костюми, вчили тексти і пісні.
А дівчата на вечорницях виготовляли хатні прикраси, адже їм належала особлива роль. Виготовляли «голубці» у вигляді птахів. Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків проколювали два отвори та просовували кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалась у наших давніх предків із небесним світилом — сонцем.
Робили також «павуків»: нарізали з житніх стебел соломинки, протягуючи через них нитку, і формували з них квадратики і ромби. У центрі «павука» розміщали найбільшу фігурку. З боків до неї долучали менші «павучки». Бокові стебла обмотували різнокольоровим папером. Напередодні Різдва «павуків» підвішували на довгі та міцній волосині з конячого хвоста до центрального сволока хати. Завдяки циркуляції повітря – холодного знадвору та гарячого з печі – великий «павук» разом з підвішеними до нього маленькими «павучками» повертався в різні боки, справляючи враження живого. Особливе захоплення такі прикраси викликали у дітвори. Однак ця зовнішня схожість не випадкова. Вона відбиває вірування народу про довколишній світ, а від так і символіку про павуків, котрі приносять вість. Тобто у такий спосіб ніби оповіщалось про Різдво Христове.
Поряд з «павуками» виготовляли «їжачків». Їх виготовляли з тіста та глини, надаючи їм форму справжнього їжачка. За колючки слугували невеличкі колоски. Фігурки сушили на комині.
Приміром, на Бойківщині до нашого часу зберігся також звичай прикрашати застільні вікна (що виходять на вулицю). Для цього тонші стебла соломи пронизували у товстіші, так щоб сформувалися різноманітні ромбики, які вставляли між подвійні рами. Такі прикраси створювали особливий святковий настрій передусім увечері, коли через вікно пробивалось із хати світло.
На Покутті робили із соломи різьблені хрестики. Їх чіпляли біля вікон, обіч віконих рам і дверей. Вони використовували роль зберігачів од нечистої сили.
Однак найпопулярнішою традицією українською символікою на різдвяно-новорічні свята був Дідух. Про цей символ ми розповідали у попередніх випусках. Виготовляли його з першого зажинкового снопа. Верхівка вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. Гілки обвивали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами. Свою обрядову роль Дідух виконував упродовж різдвяних свят. Основна його роль – символізувати спільного предка – Діда. Одночасно з Дідом покутяни готували й Бабу – на різдвяний вечір вносили до хати оберемок соломи і застеляли нею долівку. Це був своєрідний атрибут, що засвідчував існування культу предків. Адже вважалося, що добрі душі предків оберігають врожаї від усіляких бід, повеней, граду, бурі, вогню тощо. На їх честь коло Дідуха обов’язково ставили кутю та узвар — коло, яке вважалося поминальною стравою.
Ці високомистецькі витвори створювали у хаті затишок, підносили святковий настрій і були нічим не гіршими за сучасні ялинки.Як бачимо, клопотів для дівчат на передодні свят було достатньо. Томуй казали з цього приводу: «Гнат покваплює дівчат», нагадуючи, що от-от настане Різдво. Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
