Отже, тема сьогоднішнього випуску – «День Святого Миколая: походження свята та традиції». Як шанували цей день колись і як відзначають нині, і чому його так любить малеча – дізнаємось далі.
Сьогоднішній світ звик витісняти живі християнські образи, замінюючи їх на відповідні символи. І на противагу міфічному Діду Морозу та рекламному Санті святий Миколай Чудотворець – абсолютно реальна історична постать. Більше того – сучасні вчені навіть знають про те, що зріст святого складав 1 метр 67 сантиметрів! Увійшов він в історію як святитель Миколай Мірлікійський, тобто – архієпископ міста Міри в Лікійській області Малоазійського півострова. Тепер це – місто Дембре на території сучасної Туреччини. Історики вважають, що народився Миколай близько 260 року в добу правління східною частиною Римської імперії Публія Ліцинія Валеріана. Єдиний син знатного подружжя з міста Патари, він був вихований у християнській вірі, і з малих літ уславив себе побожним життям.
Історія шанування святителя Миколая в Україні сягає ще часів Київської Русі. А початок шануванню святителя на Русі заклала ще рівноапостольна княгиня Ольга, коли побудувала перший на наших землях храм на честь святителя Миколая в Києві. Зробила вона це над місцем поховання вбитого варягами першого київського князя-християнина Аскольда, в святім хрещенні Миколая, адже у 866 році патріарх Фотій хрестив Аскольда саме на честь святителя Миколая Мірлікійського.
Вже у буремному ХХ столітті, через понад півтори тисячі років після Миколая Мірлікійського, його духовний спадкоємець та майже наш сучасник, теж Миколай і теж святитель, тільки – Сербський, зауважував: «Якби люди щодня згадували про милосердя Боже до них, вони б і самі були милосердними одне до одного».
Легенда про Святого Миколая пронизана всепоглинаючою добротою, безкорисливістю, великодушністю – тими якостями, яких дуже бракує у наш прагматичний час. Як відомо із переказів, Миколай жив у заможній родині, але зі співчуття до інших людей залишав собі тільки необхідне, а решту роздавав убогим і знедоленим. Миколай не шукав слави і визнання, свої добрі вчинки він творив вночі, ховаючись за темним плащем з капюшоном. Але хтось одного разу вночі вистежив Миколая. На знак визнання, довіри і любові городяни обрали Миколу єпископом. Потім церква канонізувала Миколая і возвела в ранг Святого. Так з’явилася традиція відзначати День Святого Миколая.
В давнину до дня Святого Миколая, як і до Різдва, так і на Водохреща, господині готували святкову кутю з пшениці та ячменю і, незважаючи на піст, протягом трьох днів запрошували гостей, щоб відзначити Миколаївські святки – з музикою, танцями, катанням на санях та іншими розвагами. Але більше за всіх, звичайно, чекали цього свята діти. По дворах ходили вертепи: один з хлопців грав роль Святого Миколая, його можна було здалеку впізнати за волохатою баранячою шапкою у формі конуса. З собою вони носили подарунки: традиційно це були медові пряники, печиво у вигляді Святого Миколая (“миколайці”, “миколайчики”) і різки. Слухняним діткам роздавали солодощі, а бешкетникам спершу показували різку, але потім, узявши обіцянку вести себе добре, теж дарували пряники. Ніхто з діток не залишався обділеним.
Раніше в Україні саме з цього дня молодь починала готуватися до коляди (святок), сватання і вечорниць: ткали придане, шили наряди і майстрували маски для вертепів. Догоджали Святому Миколаю окропленням будинків, стаєнь і худоби святою водою. Існувало також повір’я: якщо в ніч на Святого Миколая загадати заповітне бажання, то Святий його обов’язково здійснить. Відзначимо, що в цей день, в Різдвяний піст, у православних християн робиться послаблення посту – дозволяється вживання риби.
Сьогодні батьки самі ховають малюкам під подушку “миколайчики”, а наступний день іскриться радістю від святкових “знахідок”. Звичай дарувати солодощі і робити маленькі подарунки популярний і серед дорослих, особливо у молоді. Традиція святкувати день Святого Миколая, обдаровуючи дітей, започаткована в Німеччині в Х столітті. У Кельнському соборі, в день пам’яті Святого Миколая (6 грудня), учням церковнопарафіяльної школи роздавали солодощі. А пізніше в будинках по всій країні почали вивішувати черевички або шкарпеточки для того, щоб святий Миколай поклав туди свої подарунки. Ця традиція швидко поширилися по всій Європі. Малята в очікуванні свята і подарунків, як правило, намагаються дати зрозуміти Святому Миколаю, що вони готові завжди бути чемними. Найчастіше Святий Миколай дарує дітям солодощі – видно, він добре знає, що вони люблять найбільше.
Чому для подарунків вивішують саме шкарпетки? Є легенда, з якою пов’язана ця традиція. Святий Миколай, тоді ще звичайний молодий хлопець-сирота, що народився в родині багатих, але рано померлих батьків, дізнався, що три сестри-дівиці дуже хотіли вийти заміж, але у них не було приданого. Вночі Святий Миколай пробрався непоміченим до бідного дому і кинув три мішечки із золотими монетами через комин. А внизу, біля п’єцу сестри розвішали сушитися випрані панчішки. І золото, падаючи по комину вниз, потрапило в ці панчішки.
Святий Миколай приносить подарунки так, щоб ніхто цього не бачив – справжнє добро робиться не напоказ, а безкорисливо, і тільки для того, щоб втішити приємною несподіванкою. Діти вчаться не тільки цінувати прості радощі, а й найголовнішому – добру і любові до людей.
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
