Отже, тема сьогоднішнього випуску – «Варвари – жіночий день». Як шанували це свято колись і як відзначають нині, і чому його називають жіночим – дізнаємось далі.
Свята Варвара народилася у місті Іліополі, що у Малій Азії. Мати Варвари рано померла, і мала дитина залишилася на вихованні у батька-язичника. Та дитина замислювалася над християнськими істинами. Дізнавшись про відступницькі нахили своєї доньки, батько віддає свою дитину на розсуд місцевої влади. Зрозумівши непохитність дівчини у її поглядах, влада піддає дівчину жорстоким тортурам. Наступного дня вранці після тривалих катувань Варвара прокинулася без жодної рани на тілі. Розгнівавшись, імператор Максиміліан наказав її батькові вбити дочку мечем. Таким чином, великомучениця Варвара, не зрікшись своїх переконань, загинула від руки колись люблячого батька. Через кілька століть нетлінні останки Святої Варвари були перенесені до Візантійського Константинополя.
До України мощі святої Варвари потрапили з доброї руки дружини київського князя Святополка Ізяславовича Варвари. Князь Святополк-Михайло побудував Михайлівський Золотоверхий собор, де і зберігалися мощі святої Варвари більш ніж 800 років. Сьогодні їхнім постійним місцем спочинку є собор святого Володимира у Києві. Для поклоніння мощі святої Варвари з певною періодичністю встановлюються у храмах багатьох міст України.
Свято Варвари в народі набуло свого особливого значення. За народним віруванням, святій великомучениці Варварі дана від Бога особлива благодать — рятувати від несподіваної і марної смерті, від мору, і інших раптових лих. Таке вірування грунтується частково на оповіді про її страждання та молитвах, з якими вона благала Бога рятувати від раптової хвороби і трагічної смерті кожного, хто буде молитовно згадувати її та її страждання, а частково на чудесних зціленнях у Свято-Михайлівському монастирі під час епідемій.
Свята мучениця Варвара віддала свій дух Господу, а натомість отримала від Нього великий дар – вона стала покровителькою тих, хто хотів отримати мирну християнську кончину.
Великою втіхою стала свята великомучениця Варвара для жінок, які проводжали на війну чоловіків, синів, братів. За традицією близькій людині у дорогу давали хрест, або обручку освячену на мощах святої Варвари і її молитовним заступництвом рідні поверталися додому живими.
У римо-католицьких церквах св. Варварі приписується, окрім дару рятувати від раптової та насильницької смерті, ще дар рятувати від бурі на морі і від вогню на суші. Молитовниця за православних воїнів, свідок далекої історії християнської церкви – свята Варвара, подає всім нам приклад істинної любові до Бога, якої так не хватає в наш час.
На останній місяць року припадає найбільше свят. З цього приводу кажуть: «У грудні що не день, то празник». Особливо звісно їх багато од Варвари, що припадає на 17 грудня. Це — Сави (18), Миколи (19), Амвросія (20), Ганни (22) т. Кожне святце має свою індивідуальну специфіку і обрядову неповторність.
Переглядаючи численні рукописні відповіді, що їх надіслали в 20-х роках кореспонденти з усіх регіонів України на анкету про народні свята, українські дослідники прийшли до висновку, що образ Варвари Великомучениці сприймався по-різному. Одні вважали, що Варвара була іудейкою, але згодом вихрестилася. Коли ж про це довідався батько, то виніс їй смертний вирок. Інші стверджували, що вона магометанка, але зголосилася прийняти християнське віросповідання, тому батько примусив її товкти босоніж подрібнене скло. Одним словом, це була великомучениця за християнську віру.
Досить цікаву легенду записав на Вінниччині Олекса Воропай. В ній мовиться, що Варвара була такою мудрою на вишивання, що оздобила навіть ризи самому Ісусові Христові. Тому в цей день жінки й дівчата займалися лише рукодільництвом. Беручись за вишивання, вони хрестилися й казали:
— Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила.
Оскільки для українського жіноцтва вишивання було національною особливістю, вони вважали великомученицю Варвару своєю покровителькою. Адже відомо, що українських дівчат вчили цього ремесла ще з дитинства. Як тільки юнка підростала, мати та бабуся намагалися передати їй свій досвід.
Вчили вишивати хрестиком, занизуванням, заполоччю тощо. Кожен регіон мав свій стиль, свою технологію і сюжетність, які не повторювали одне одного і зберігали одвічні традиції і специфіку.
Юнка, котра «дозріла на видання», мусила сама наготувати посаг — вишити вдосталь рушників, щоб обдарувати ними сватів, почесних гостей на весіллі, вимережити сорочки своєму судженому та його батькам. По тому, якими вони були, оцінювали вдатливість і хазяйновитість майбутньої дружини.
Старші люди добре пам’ятають давній звичай: мати, в якої дочка готувалася до видання (традиційно в Україні шлюбний період був досить раннім — 15 —16 років), намагалася привселюдно фальбувати приданим — напередодні свят вивішувала («провітрювала») на подвір’ї увесь рукомесний набуток, щоб у такий спосіб привернути увагу до відданиці: мовляв, дивіться, яка в мене вдатлива дочка.
Зрештою, ми знаємо, як вміли пишатись своїми виробами жінки; при першій зустрічі було за обов’язок показати одна одній вишиті речі.
Отже, в давнину на Варвари можна було тільки вишивати і нитки сукати. Про невдатливих казали: «Було не савити і не варварити, а сісти і на три веретена напарити; …на сорочку сурганити; …не євдошити — на куделю ковдошити».
Оскільки Варвари вважалося жіночим святом, то його відзначали представниці «слабкої статі». Найпишніше це проходило в дівочих гуртах. Юнки готували вареники з маком і запрошували хлопців на вечерю. Кожен парубок мав принести наливку чи медівку.
Сівши за стіл, парубки не поспішали їсти обрядову страву. Справа в тім, що за традицією юнки готували так звані «ліві» вареники, начиняючи їх клоччям або вовною. На Поліссі замість маку підсипали борошно. Такі вареники звалися пирхунами — бо мука з них пирхала, розліталась навсібіч. Це завжди викликало загальний сміх, а невдаху охрещували пирхуном.
Народна творчість зафіксувала чимало прикмет, прислів’їв та приказок, в яких відбита вся обрядова структура, характерна для свята. Згадаймо найбільш похідні.
Яка погода на Варвари, така і на Різдво.
Який день на Варвари, такий і на Сави.
Дерева в інеї — урожай на фрукту.
Хто заспить на Варвару, той цілий рік буде сонливим.
Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото.
На Варвари, а також Сави та Миколи у давнину варили кутю та узвар, «щоб хліб родив і садовина рясніла». Цей атрибут уже нагадує різдвяні свята. І це не випадково, оскільки від Варвар день уже повертає на весну, про що мовить прислів’я: «Варвари ночі урвали і дня доточили на макове зерно».
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
