Собор Предтечі та Хрестителя Господнього святого Івана Хрестителя, або в народі Івана Хрестителя, Івана Бражника та пів-Івана. Про одні із улюблених свят українців ітиметься сьогодні.
Іван народився в сім’ї священика Захарії та Єлисавети, родички Богородиці, коли вони були у похилому віці й уже не сподівалися мати дітей. Предтеча — значить «попередник». Святий Іван, за церковними переказами, був посланий Богом, щоб допомогти людям підготуватися до з’явлення Ісуса Христа. Іван Хреститель своїм суворим способом життя дав взірцевий приклад святого життя.
Друга назва цього свята — Посвятки. Цього дня хазяїн дому встає рано-вранці й пригощає свійських тварин тим хлібом-сіллю, що лежав під образами ще від «багатої куті». За народними уявленнями, ці різдвяні дари зроблять худобу плідною.
З цього дня починається період сватань та весіль, коли можна вже було вживати скоромину і випивати, звідки й вислів «празник — Іван-бражник» і відповідно народна назва свята — Івана Бражника. Кажуть: «Іван Предтеча бере свята на плечі», оскільки завершується цикл різдвяних свят. Прибираючи кутю з покутя, примовляли: «Узвар на базар, кутя — з покуття».
Починається М’ясоїд, або М’ясниці, і період жіночих вечорниць із роботою. Від Різдва до «Івана» жінки ховали свої починки — «щоб лихий ниток не плутав». А вже від цього дня для жінок уже час братися до роботи. Правда, на «Івана» вони лише діставали свої кужелі, оглядали їх, але працювати ще не сідали. Молодиці йшли в шинок, там сходилися «по родству» або по сусідству і пили горілку, співали веселих пісень та примовляли: «Тільки й притики, що починки превеликі!»
В головні зимові свята — Різдво, Новий рік, Водохреща — жінкам і дівчатам не можна ходити по воду,бо це гріх — це роблять за них чоловіки й парубки. Чоловікам же від Різдва Христового до дня Івана Хрестителя не можна було ходити в шинок — гріх великий, адже вода ще не освячена. Зате на «Івана» молодиці ставили їм могорич — «за те, що добре воду носили».
Наступного дня – пістя Іоана Хрестителя — Різдвяний день, в народі його ще називали Пів-Івана. Крім того, цей празник відомий ще як «Виряджання (Проганяння) свят», що пов’язано із завершенням усіх свят. Відзначається рівно через два тижні після Різдва Христового. В цей день вшановують пам’ять Григорія Чудотворця, ченця Києво-Печерського монастиря, який вживав у їжу лише неварене зілля, яким зціляв хворих.
Останній святковий день різдвяно-новорічного циклу був повністю присвячений гостинам, бо «Пів-Івана полоще ложки». Хаті надавали буденного вигляду, доїдали святкові страви. Також був звичай пригощати цього дня кума з кумою. У цей день ще утримувались від виконання звичайних господарських робіт, але ця заборона вже наприкінці XIX ст. діяла не дуже суворо.
У деяких місцевостях занесення до хати інструментів ткацького ремесла мало обрядовий характер. Заміжні жінки, прив’язавши вірьовку до днища із гребенем і волочачи їх від хати до хати, гостювали по черзі в кожній, оповіщаючи, що сьогодні ввечері будуть «свята проганяти», тобто збиратися на останні складчини. Цей звичай називався «виряджати святки», або «роз’їзди», «гребені».
Чоловіки в минулому сторіччі брали в’язанки гречаної соломи, яку молотили в пилипівський піст, і розносили їх по сусідах. А зайшовши до хати, гість казав: «Нате вам ковбаси!» Після цього в цій хаті починалося «частування», якщо його там не було від самого ранку.
Олекса Воропй у книзі «Звичаї нашого народу» наводить один із прикладів того, як на Різдвяний день селяни збиралися всім селом на Київщині «Проганяти свята». За обрядовим столом виголошували різноманітні тости, побажання, примовляння. Як і годилося, першим робив це господар:
— Померлим душам,— казав він,— царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам та діткам маленьким. Нехай легенько згадається і нашому синові, де він у світі повертається, а нам пошли, Боже, вік і здоров’я, щоб цей празник одпровадити та в мирі-покої і з вами, здоровими, щастя діждати. Сподоб, Господи, Боже наш, щоб Бог родив жито, пшеницю і всяку пашницю, а нам діждати жати, спочивати та людям честь віддавати!
Присутні відповідали:
— Дай, Боже!
— Хай Бог хліб родить та скотину плодить!
— Роди, Боже, хліб, а до хліба опеньки!
— Роди, Боже, жито, пщеницю, а в запічку дітей копицю!
До речі, подібний обряд, який називався «Проганяти кутю», влаштовували й парубки. Для молоді також закінчувалися святки, бо вже, як казали з цієї нагоди,— «Тік і притік причинок приволік», себто пора братися за роботу.
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
