Отже, тема сьогоднішнього випуску – «Ворожіння на Святвечір».
З давніх часів на Русі, та й в усьому світі теж, свято Різдва Христового мало свій неповторний колорит і традиції. У цей час селяни і ремісники відкладали усі свої справи, щоб удосталь насолодитися справжніми веселощами і народними гулянками. Але щоб свято було повним, дівчата і жінки в цей час займалися різдвяними гаданнями, що відзначалися своєю розмаїтістю. Ми ж представимо вам самі цікаві різдвяні гадання, що коли- небудь проводилися у святвечір.
Хлопець, який не хотів, аби до його юнки засилали сватів інші парубки, йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім’я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх».
Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжит, так би за мнов бігали сватачі!». Натомість удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля».
Дехто з юнок вмивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум’яним.
Господарі готували для взуття нові солом’яні вустилки, котрі носили до Василя, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохреща ними підкурювали корів, котрі хворіли.
На Лівобережній Україні хлопці та дівчата робили для правого чобота вустилки з сіна, що лежало на покуті, а напередодні Нового року вустилку клали під подушку, приповідаючи: «Хто мені судиться, той сю ніч присниться».
Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім’ї будуть часті сварки.
Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов’язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто палають збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав’язаними очима почергово підходили — до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.
Крім молоді, ворожили й старші люди, їх переважну турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть.
Діти в цей час удосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте суворо забороняли їсти надворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».
Це була программа «За народним календарем» — про свята, які шанують та люблять українці і традиції та звичаї, які бережемо нині.
