14 кіслєва, або 6 грудня, 2014 року в віці 88 років пішов з життя Нафталі Лау-Лаві, старший брат колишнього головного рабина Ізраїлю, нинішнього головного рабина Тель-Авіву — рабина Ісроеля-Меїра Лау. Він був журналістом і дипломатом, у свій час працював генеральним консулом Ізраїлю в Нью-Йорку. При похованні в його могилу було покладено попіл табору смерті Треблінка …
Рабин Ісроель-Меїр Лау в надгробній промови сказав: «Боляче мені за тебе, брат мій, Нафталі, дуже ти милий був мені; любов твоя до мене була сильніша за жіночу любов. Ці слова з поминального співу Давида про Йонатана спливли в моїй пам’яті в ті останні кілька годин, коли стало ясно, що Небеса закликали до себе Нафталі. Вперше я відчув не тільки гіркоту втрати брата, я відчуваю себе повністю осиротілим. Я пам’ятаю, мені було сім з половиною років, коли мати, з якою я був нерозлучний, побачивши, що фашисти відокремлюють жінок і дітей від чоловіків, і знаючи, що чоловіки мають більше шансів вижити, підштовхнула мене до Нафталі й наказала йому піклуватись про мене. Більше ми ніколи не бачили свою матір. Коли нас перевозили в Бухенвальд, Нафталі сховав мене в мішку і виніс на своїх плечах. Я не знаю іншої подібної історії. Деякі люди запитують, чому ми тоді не втекли від фашистів? Хіба це було можливо для «живих скелетів» в смугастому одязі, хворих, поранених?! Мій брат Нафталі навіть не мріяв про це. Він знав, що відповідальний за життя свого молодшого брата. Багато людей знали Нафталі з різних сторін, але для мене він завжди залишається моїм рятівником. Вся моя родина, мої діти і внуки — всі знають, що вони зобов’язані йому життям. Упевнений, що скоро також і правнуки зрозуміють, що вони зобов’язані своїм життям Нафталі. Я пам’ятаю всі 70 років нашого спільного життя з моїм братом Нафталі. Пам’ятаю, як він прийшов разом зі мною до Стіни плачу молитися мінху за дві години до мого обрання головним рабином Ізраїлю. Тоді мій брат сказав: «Я обіцяв нашому батькові оберігати хлопчика Лолека і забезпечити безперервність тридцяти семи поколінь рабинів нашої сім’ї. Сьогодні я покидаю це святе місце з почуттям полегшення, бо, здавалося б, майже нездійсненна місія успішно завершена». Я хочу попрощатися з тобою, мій дорогий брате Нафталі, словами, які ти сказав мені в Бухенвальді, коли ми не знали, чи зможемо побачитися знову. Це було, коли тебе посадили в поїзд, з якого ти стрибнув по дорозі. Ти сказав мені через паркан, що відділяв нас: «Ти, Лолек, великий хлопчик (мені було тоді майже вісім). Я хочу сказати тобі правду, я не бачу кінця цьому пеклу, батько пішов, мати теж пішла. Якщо станеться диво і ти залишишся в живих, і тебе захочуть кудись відправити, проси, щоб тебе відвезли тільки в Ізраїль. І я, не знаючи ні слова на івриті, повторив: «Ерец-Ісроель». Тоді я запитав тебе, мій дорогий брате: «Чому?» І ти відповів: «Тому що в Ізраїлі не вбивають євреїв». Так що я прощаюся з тобою словами: «Упокойся з миром у Землі Ізраїлю, нехай буде тобі пухом земля святого міста Єрусалима, мій дорогий!»
Цікаво зауважити, що слово сліха, «прощення», ми вперше знаходимо тільки в Книзі Шмот, в тижневій главі «Кі тіса», що розповідає про гріх золотого тільця. Саме в цій історії Моше просить Творця: «Прости нашу провину і наш гріх». Дійсно, Всевишній простив народ Ізраїлю за скоєний гріх і доказом прощення стали другі Скрижалі Заповіту і Йом-Кіпур — День Спокути для всіх поколінь.
Чому Моше був першим, хто наважився просити у Бога прощення для народу Ізраїлю? Чому в Книзі Брейшит, на відміну від Шмот, Ваікра і Бамідбар немає жодної згадки про слова вибачення, помилування або спокутування? Відповідь на це питання може підказати сьогоднішня глава Ваігаш. У Книзі Брейшіт ми знаходимо багато суперечок, особливо між братами і сестрами. Початок цього протистояння поклали брати Каїн і Евель, потім були безчинства покоління, що передує потопу, війна Авраама з п’ятьма царями, гріхопадіння Содому і Амори, протиборство Якова та Ейсава, дії Шимона і Леві, які згубили жителів Шхема, щоб врятувати честь Діни. Нескінченні сварки і війни.
Історія взаємин Йосефа і його братів — це перший в П’ятикнижжі приклад людей, готових пробачити один одного. Вперше в розділі Ваігаш розповідається про те, що людина пробачила зроблену по відношенню до неї страшну кривду: старші брати, замість того, щоб стати захистом для молодшого, продали його в рабство. І в цьому випадку, коли Йосеф відкривається своїм братам, він не мстить їм, він навіть не проводить з ними бесіди на моральні теми, а навпаки, він примиряється з ними, від усього серця прощає їх і навіть не вимагає визнання провини, не чекає вибачень. Йосеф тут же прощає і втішає, кажучи: «І ви, задумували на мене зло, Бог замислив то до добра». У цьому і полягає відповідь на питання чому Ноах і Авраам не просили Всевишнього пробачити людей. Адже щоб просити у Бога прощення для людей, довелося б, в першу чергу, навчитися прощати один одного. Праведник Йосеф, простивши своїх братів, проклав шлях для прощення, відкрив врата милосердя, і тоді Моше зміг і посмів просити Господа простити людей.
Сьогодні є ще один заступник на Небі — Нафталі Лау-Лаві, який зробив багато добра своєму братові в найважче для них час, самовіддано ризикуючи своїм власним життям. Сьогодні, коли просимо у Бога милості для себе, можемо сказати: Йосеф платив добром за зло, Нафталі ризикував своїм життям заради брата, дай нам Господь то, що ми просимо!»
І потрібно завжди пам’ятати про те, що коли віддаєш ближньому все, не розмінюючись на дрібниці, тоді Творець щедро нагороджує всім, чого ми хочемо для себе: дітьми, здоров’ям, засобами для існування, благополуччям. Давайте спробуємо отримати ці блага і за свої власні заслуги, а не тільки за праведну доброту Йосефа і Нафталі!
