У перших віршах тижневої глави Вайєра розповідається про щедру гостинність праотця Авраама. Незважаючи на те, що Сам Всевишній відкрився йому, він, побачивши, що «три мужі стоять над ним», звернувся до гостей, щоб надати їм «кусень хлібу … і тільця, молодого та доброго». Мудреці, коментуючи цей вірш, кажуть: «Прийняття гостей важливіше, ніж прийняття самого Всевишнього».
Однак ці люди були не гості, а ангели. Так що, підносячи їм частування, Авраам насправді не виконав заповідь гостинності — адже ангели не відчувають необхідності в їжі і питті. Виходить, що Авраам залишив Всевишнього заради гостей, які й не потребували на його гостинність. Чому ж мудреці саме на цьому прикладі стверджують, що «прийняття гостей важливіше, ніж прийняття самого Всевишнього»?
Рамбам пише: «Зустріч гостей важливіша, ніж зустріч з Божественною Присутністю … А проводи гостей — ще важливіші, ніж зустріч. Мудреці сказали, що людина, яка не проводжає іншу, ніби проливає кров».
Чому ж проводи гостей настільки важливі? Допомога ближньому має дві сторони: той, кому допомагають, отримує те, що йому необхідно; той, хто допомагає, виконує заповідь. Обидві ці сторони наочно розкриваються і в гостинності.
Але виконання заповіді гостинності істотно відрізняється від всіх інших благодіянь, бо вимагає, щоб милосердя господаря проявлялося в його діях по відношенню до гостя. Гостинність має бути такою, щоб гість відчув увагу до його потреб, інтерес господаря до нього.
Повертаючись до праотця Авраама, треба сказати, що хоча його гостями дійсно були три ангели, які не потребували ні їжі, ні пиття, так що на перший погляд здається, що він не виконав із ними заповіді гостинності, все одно на цьому прикладі вчишся тому, що «зустріч гостей важливіша, ніж зустріч з Божественною Присутністю». Адже у виконанні заповіді гостинності важливі не фізичні дії, не їжа і питво, а почуття, тепле ставлення, інтерес до потреб гостей — і це Авраам проявляє досконало. Настільки, що, за свідченням Тори, навіть у Божественній Присутності, побачивши наближення подорожніх, Авраам просить Всевишнього почекати, поки він прийме гостей! І приймає — з особливою увагою і зацікавленістю, так що його гостинність стала прикладом для всіх майбутніх поколінь, як пише Рамбам: «Ось закон, який затвердив Авраам, і такий шлях добра, яким він йшов: годувати і поїти подорожніх і доглядати за ними, і проводжати їх. Заповідь гостинності стоїть навіть вище, ніж спілкування із Шхіной».
