«Адрес» чи «адреса». В українській мові часто плутають ці два слова.
А ти знаєш його адрес? — чуємо в побуті, коли йдеться про місце мешкання когось чи розташування установи. А втім, сучасна літературна норма вимагає вживати в цьому разі тільки іменник адреса, напр.: Поштарка запакувала картину, і він написав адресу та прізвище адресата (Ю. Мушкетик).
Своїм походженням ці слова сягають спільного кореня — французької мови, а ще глибше — латинської. Але, виникнувши з одного джерела, адрес і адреса прийшли в українську мову різними шляхами і в різний час. Адрес — із французької через російську, адреса — з німецької через польську. Якщо слово адреса закріпилося як назва місця мешкання людини чи розташування установи, то адрес має значення «урочисте ювілейне привітання».
З часом з’являється ще одне значення слова адреса. Ось приклад із наукового журналу: Елементи пам’яті машини розрізняються за номерами, які звичайно називають адресами елементів. Адреса тут – означає «місцезнаходження інформації в цифровій обчислювальній машині».
Варто звернути увагу на правильність уживання деяких усталених зворотів зі словом адреса. Українською мовою кажемо: я проживаю за адресою; звертайтеся за адресою, але: я відправив повідомлення на адресу, заяви надсилайте на адресу (а не за адресою).
І пам’ятайте – не важливо якою мовою ви спілкуєтесь, головне — говорити правильно!
Більше — у книзі «Культура слова: мовностилістичні поради» (О. Пономарів)
