«Я й не чекав від нього іншого»,; «Надіюсь, що не зустрінемося більше», у наведених словах відчуваємо якусь недоладність відомих нам слів чекати й надіятись у цих текстах.
«Явдоха була вже заручена і тільки чекала осені, щоб весілля грати» (Панас Мирний) та «Надіявся дід на обід та й води не пив» (приказка)
Слова «чекати», «ждати», «надіятись» і «сподіватись», дарма що є дуже близькі одне до одного за змістом, мають деяку нюансову різницю. Слово «ждати», як і «чекати», — більш функціональне, воно свідчить про активне спрямування людських думок і почуттів до когось чи до чогось: «Ждала, ждала козаченька та й плакати стала» (із народної пісні). Слово «сподіватися» більше вказує на можливість якогось явища, припускає, що може щось статися чи хтось може щось зробити: «Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу» (О. Десняк); «Не завжди так складається, як сподівається» (М. Коцюбинський). Особливо цю різницю помітно в такій фразі: Я багатьох ждав, але не сподівався, що й він прийде.
Із цього випливає, що й у наведених на початку фразах треба було б написати: «Я й не сподівався від нього», «Сподіваюся, що не зустрінемось».
Ще менше помітно різницю між словами сподіватись і ждати в такому, наприклад, реченні: «Не сподівайтесь, мати, сина з походу вже довіку» (народна пісня), — де сподіватись виступає як синонім дієслова ждати. Проте коли візьмемо фразу з живих уст: «На кого ж мені, старій, і надіятись, як не на тебе», — то відчуємо, що тут не можна замінити дієслово надіятись ні словом ждати, ні близьким до нього сподіватись, тимчасом як у другій фразі — «Від кого ж мені й сподіватися помочі, як не від тебе» — це слово стоїть саме до ладу.
