Правильність наголошування є однією з ознак культури мовлення –пише мовознавець Олександр Пономарів. На його прикладах і зосередимо увагу. Автор пише, що при виробленні акцентуаційних норм українська мова має далеко більше труднощів, ніж у формуванні лексики. Пояснюється це строкатістю наголошування в різних говорах нашої мови, а також упливом сусідніх мов, насамперед російської та польської. Ще один чинник, що не сприяє закріпленню нормативного наголошування серед широкого загалу мовців, — надуживання в творах багатьох авторів, особливо сучасних, поетичними вільностями. Нерідко це зовсім не поетичні вільності а просто мовна безграмотність, неохайність.
Отже, коли приміром, в українському слові є подвійний наголос, вибирають спільний з російським: завждИ, договІр, алфавІт (рос. всегдА, договОр, алфавИт), хоч природніші традиційні наголоси зАвжди, дОговір. Наголос у слові алфАвіт на другому складі основний у нашій мові, бо збігається з грецьким алфАвітон, від якого походить українська лексема. Так само й парАліч від парАлісі, фенОмен від фенОменом тощо. Це свідчить про давні й безпосередні зв’язки українців із греками.
Звичайно, буває, що й не подвійний, а єдиний український наголос, не схожий на російський, замінюють останнім. Замість ГарасИм, ГерасИм (ГарасИмович) вимовляють ГерАсим (ГерАсимович). Замість общИна (первісне дородове об’єднання людей) уживають Община в словосполученні палата Общин. До речі, у даному вИпадку українською мовою можна сказати тільки палата громад, коли йдеться про парламент Великобританії.
14 жовтня відзначаємо велике християнське свято ПокрОву. Наголос у назві свята стоїть на другому складі, що відбивають усі словники української мови, а також прислів’я й приказки: «Прийшла ПокрОва, заревла дівка, як корова» (значення цієї приказки — прийшов час каяття). Але досить часто по радіо й телебаченню, розповідаючи про це свято, досить часто кажуть ПокровА, збиваючи з пантелику цілу Україну.
Займенники той, цей у родовому відмінку однини мають наголос на закінченні — тогО, цьогО. А коли їх уживають із прийменниками, то наголошують на першому складі: до (після) тОго (цьОго). Деякі диктори радіо й телебачення ставлять наголос завжди в кінці: того (цьогО) і до тогО (цьогО).
Джерелом розхитування акцентуаційних норм є також необґрунтоване перенесення діалектних наголосів у літературну мову. Останнім часом чуємо Імперський та ринкОвий. Треба пам’ятати, що ці прикметники мають наголос на тому самому складі, що й іменники, від яких вони утворені: імпЕрія — імпЕрський, рИнок — рИнковий. Поширені в розмовному мовленні варіанти Імперський, ринкОвий є ненормативними.
Саме так. І пам’ятайте – важливо говорити правильно!
