Відповідниками до слів «живопис» і його похідних є «малярство», «малярський» і «маляр». Слово маляр позначає в українській мові, як і в інших європейських, не тільки робітника певного фаху, що фарбує дахи, паркани та інші предмети, але насамперед митця, художника. Так, читаємо у Лесі Українки: «Пам’ятаєте, в романі Золя маляр вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій ідеал».
Є в нашій мові, чомусь забуде слово «мальовничий», що означає «гарний, красивий, милий для ока, привабливий», «такий, що ніби намалювала вправна рука митця». Близьким за своїм значенням до прикметника «мальовничий» є слово «барвистий»: «Сни барвисті» — пише Вороний; «Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі» — читаємо у Сосюри.
Отже, у словосполучення «живописні куточки» чи «живописна Україна» — так само недоречні, якби написати — «мальовничий факультет» замість малярський – акцентує увагу Борис Антоненко-Давидович. А треба — «мальовничі куточки», «мальовнича Україна». Мальовничі куточки можуть стати малярськими тоді, коли їх перенести з природи на полотно художника.
