Про Сімхат-Тора

23-го тішрея святкують Сімхат-Тора, радіючи з того, що удостоїлися закінчити річний цикл читання Тори і почати читати її заново. Свято Сімхат-Тора встановили мудреці народу Ізраїлю. А якщо це так, то чому вони вирішили встановити свято саме в останній день Суккот?
Заповідь «всенародного зібрання» є передостанньою в Торі. Один раз в сім років, по закінченню року шміти, єврейський закон вимагає від усіх, кому тільки дозволяють здоров’я і фізичні можливості, прийти в Храм під час свята Суккот для того, щоб слухати читання Тори з вуст царя. У Торі про це сказано так: «І наказав їм Мойсей, говорячи: «До кінця семиріччя, в рік шміти, в свято Суккот, коли прийде весь Ізраїль, щоб з’явитися перед лицем Господа, Бога твого, у місці, яке Він вибере, читай вчення це перед усім Ізраїлем вголос для них. Збери народ, чоловіків і жінок, і малих дітей, і приходька, який у воротах твоїх, щоб вони слухали і щоб вони вивчали і боялися Господа, Бога вашого, і додержували всі слова Вчення цього».
У три головних свята — Песах, Шавуот і Суккот — євреї здійснювали паломництво в Єрусалимський Храм. Обов’язок здійснювати паломництво лежав тільки на чоловіках у віці старше бар-міцви. Але раз на сім років, в Суккот, Тора наказує, щоб весь народ Ізраїлю піднявся в Єрусалим: не тільки чоловіки, але також жінки і діти, включаючи новонароджених.
Що ж такого особливого відбувалося в Єрусалимському Храмі на Суккот? Перед початком церемонії коени обходили весь Єрусалим і сурмили в срібні труби, скликаючи народ на Храмову гору. У Храмі споруджували велику дерев’яну конструкцію, цар сходив на неї і сідав так, щоб всі присутні бачили царя і чули його голос. До і після читання цар виголошував благословення, а з самого тексту Тори читав уривки з Книги Дварім.
Але хіба народ Ізраїлю не міг відкрити П’ятикнижжя вдома і прочитати ті ж вірші? Рамбам пояснює, що мета заповіді зібрання полягає в тому, «щоб ми зміцнилися в істинній вірі і наповнилися трепету, ніби тільки що отримали Тору і заповіді з уст Господніх, а цар — всього лише посланник, через якого нам передаються Його слова».
Любавицький ребе пояснює, що ці всенародні збори було як би відтворенням стояння біля гори Сінай під час дарування Тори, на якому був присутній весь народ Ізраїлю. Ребе наводить слова мудреця раббі Іцхока Абарбанеля, який говорить: «Я бачив, що було написано, як щороку первосвященик або пророк, суддя або голова покоління читав на свято Суккот частину Тори і завершував читання книг Брейшит, Шмот, Ваікра, Бамідбар за шість років , а на сьомий рік, рік шміти, на свято Суккот цар читав Книгу Дварім і таким чином в цьому сьомому році цар закінчував читання Тори». І Абарбанель додає: «Звідси бере початок звичай нинішнього часу, що восьмий, останній день свята Суккот — Шміні-Ацерет — також називається Сімхат-Тора. У цей день головний чоловік з громади Ізраїлю завершує читання Тори, за аналогією з діями царя». Тому на Сімхат-Тора теж повинна зібратися вся громада — від малого до великого, включаючи навіть немовлят. І подібно до того, як не всі добре чули, що читав цар, в Сімхат-Тора за звичаєм пропонується не відкривати Тору і читати, а взяти Сувої, загорнуті в чохли, і з великою радістю танцювати з ними Акафот навколо столу, за яким її читають. Адже головна мета Сімхат-Тора, — це згуртування громади, коли всі разом об’єднуються в радості і з великою любов’ю обіймають Тору. Натхнення, пережите під час свята, дає сили радіти, вивчаючи Тору, протягом усього року.
Тому кожен повинен докласти максимум зусиль, щоб прийти самому і привести або навіть принести з собою своїх дітей і онуків в ніч на Шміні-Ацерет і на наступну ніч Сімхат-Тора в синагогу, радіти і танцювати разом зі Сувоями Тори, так, щоб це не забулося до кінця життя. Бо ці танці з Торою подібні до Синайського одкровення. І тоді можна бути впевненим, що діти і внуки ніколи не покинуть шляхів Тори і заповідей.