Пасхальна Агада починається з 4-х «важких» питань. На початку седера діти і вся родина урочисто запитують: «Чим відрізняється ця ніч від всіх інших ночей?» Тора заповідає: «І розкажи синові твоєму в той день так: «Заради цього здійснював Господь мені чудеса при моєму виході із Єгипту». І прикладається багато зусиль, щоб діти не заснули і цікавилися тим, що відбувається, застосовуючи унікальну тактику. Змушуємо їх 4 рази ставити одне і те ж питання і відповідаємо на нього по-різному, залучаючи їх увагу до того, що відбувається під час седер Песах. Хоча фактично треба було б питати: «Чому маца? Чому марор? Навіщо їмо не сидячи, а напівлежачи? » І ще цікаво відзначити дивний порядок цих 4-х питань. У ашкеназському варіанті Агади 1-е питання стосується найважливішої заповіді цієї ночі: «Чому в усі інші ночі їдять квасний хліб або мацу, а в цю ніч тільки мацу?» Відповіддю на 2-е питання: «Чому в усі інші ночі їдять всяку зелень, а в цю ніч — гірку?» — є друга за важливістю заповідь. Споживання марору встановлено мудрецями під час вигнання. 4-е і останнє питання стосується ще однієї важливої заповіді — причини того, чому сидять, спершись, під час трапези. Але між 2-м і 4-м питаннями є ще одне, набагато менш важливе: «Чому в усі ночі нічого не умочують жодного разу — а в цю ніч два рази?» Діти хочуть дізнатися, що стоїть за дивним звичаєм — занурювати карпас в солону воду і вмочати марор в харосет. Але обмакувания — це просто звичай Ізраїлю. Це не заповідь, дана Торою або встановлена мудрецями. Ті, хто цього не зробив, не скасовують жодного з основних принципів седера. І тому дуже важко зрозуміти, чому це питання поставлене раніше набагато важливішого — манері напівсидіти, як вільні люди, під час седера. Тим більше, що навіть з точки зору фактичного порядку проведення, лежання передує умочуванням. Уже для того, щоб випити перший келих, здійснюючи кідуш, слід сидіти спершись, а умочування відбувається тільки потім, при поїданні карпасу. Так що було б доречно відкласти його на останнє місце.
Любавичський ребе в багатьох своїх бесідах робить багатозначні висновки щодо виховання, освіти, духовних цінностей і їх впливу в родині. Кожен гідний батько прагне забезпечити своїм дітям якісну освіту, не економлячи на цьому. І ось під час Песаху задається питання «чим відрізняється?..», привертаючи увагу до найважливішої частини виховного процесу. Світогляд дитини формується на прикладі батьків, які є для нього «воротами» в реальний світ. Дитина бачить те, чим живе батько, що його захоплює, що дає батькові спокій і насолоду. Висування звичаю умочування на перше місце у відповідях на питання Пасхальної Агади важливо тому, що саме це привертає увагу дитини. Для нього особливе значення має те, що батько або мати роблять за звичаєм, тобто самі по собі, більше, ніж вони зобов’язані зробити по букві закону. Дитина не особливо любить їсти мацу або марор, тому що це те, що повинен робити тато, — у нього немає іншого вибору. Це не означає, що батько цінує те, що він робить. Але коли тато додає щось від себе і робить це з ентузіазмом — дитина своїм дитячим розумом сприймає, що це і є справжнє життя.
Людина за своєю природою прагне бути частиною чогось: групи, якоїсь організації, громади. І коли батько або мати живуть, надаючи цінність певним речам, вони тягнуть за собою дитину. Хлопчик шукає історію, сімейну традицію, частиною якої він стане. Вона проникає в його розум, коли він бачить радісний блиск в очах батька, зі строгістю виконуючого ту чи іншу заповідь. Якщо батько йде на урок Тори в середині тижня, якщо він залишається на фарбренген після молитви, якщо він добровільно допомагає синагозі грошима або якось по-іншому, — діти починають більше цінувати духовну сторону свого життя. Так відбувається і з іншими цінними людськими якостями, які батьки прагнуть прищепити дітям. Якщо батьки хочуть виховувати у дітей взаємну повагу, вони не будуть кричати один на одного. Виховуючи чесність і моральність, батьки самі повинні бути чесними…
Сьогодні багато батьків скаржаться, що діти зациклилися на екранах і не відривають голови від телефону або планшета. Але, дорогі батьки, а чим ви займаєтеся у вільний час? Чи не поглядаєте кожну секунду на телефон, чи не надійшло ще одне непотрібне повідомлення?!! Справжнє виховання — це самовиховання. Перш, ніж виховувати дітей, необхідно звернути увагу на себе. Або, як хтось сказав: «Коли я хочу вимагати щось від своїх дітей — я спочатку вимагаю цього від себе». Тому важливо не те, що говоримо дітям, а то, що робимо, як насправді живемо. Дитина не особливо прислухається до того, що говорить батько, вона дивиться на те, як той поводиться. Давайте зробимо все від нас залежне, використовуємо всі свої матеріальні і духовні можливості на благо виховання і навчання дітей в традиціях віри! І успіх в цьому ще на крок наблизить повне Спасіння, нехай станеться воно незабаром, в наші дні! Веселого і кошерного свята!
