Ми напередодні посту 9-го ава, коли євреї всього світу оплакують руйнування Храму. На жаль, сьогодні суперечки про Храмову гору і Західну стіну (Стіну плачу) дуже часто з’являються в заголовках випусків новин. Постає питання про те, що ж такого особливого в цьому місці. Очевидно, що Храмова гора — це те місце, де в минулому стояли два Храми, тому «хоча Храм зруйнований, місце його продовжує залишатися в своїй святості». Також сказано, що «ніколи не відходить Шхіна від Західної стіни». Але треба визнати, що за цим ховається й щось більш глибоке. Перед руйнуванням Першого Храму цар Йошіяу побачив, що Іудейське царство слабшає і приходить в занепад, і вирішив подбати про збереження Ковчега заповіту, сховавши його в місці, яке побудував цар Шломо: «І сказав він левитам, наставникам усіх ізраїльтян:«Поставте Ковчег в Храмі, який побудував Шломо, син Давида, цар Ізраїлю; нема чого вам носити його на плечах; Зараз служите Господу, Богу вашому, і народу Його, Ізраїлю».
Любавичський Ребе в одній зі своїх бесід пояснює, що головна цінність Храму — це Ковчег заповіту, в якому зберігаються Скрижалі. І якщо його сховали в тунелях Храмової гори, то є Ковчег заповіту на Храмовій горі і по сей день. Тобто Храмова гора і Західна стіна священні не тільки тому, що там колись стояв Храм і в ньому був Ковчег. А скоріше тому, що, хоча сама будівля була зруйнована, Ковчег залишився в своєму укритті на цьому місці назавжди. Тому не дивно, що навколо цього місця ведеться багато суперечок, і всі хочуть отримати якусь його частину. Скрижалі заповіту — це магніт і камінь, який приваблює всіх знову і знову приходити до Західної стіни і удостоїтися наблизитися до святості Ковчега. Рамбам пише: «У той час, коли будував Шломо Храм і знав, що він в майбутньому буде зруйнований, побудував місце для зберігання в ньому Ковчега внизу в глибоких сховищах». І ось слова Ребе: «У самому Храмі не було ніякої можливості знищення. Не існує ніякої ймовірності, щоб язичники самі по собі могли встановити будь-який контроль над Храмом, який є Домом Божим…» На практиці руйнування Храму стало реальним тому, що в ньому самому при будівництві була створена схильність до цього.
Відомо, що у народів світу немає ніякої влади над євреями, тільки якщо останні самі не створюють таку можливість своїми діями. Саме про це пише Рамбам, вважаючи, що передумова до руйнування Храму виникла тому, що цар Шломо, будуючи його, не тільки знав, що це закінчиться руйнуванням, а й вклав в саму споруду ймовірність такого результату. Ребе говорить тут про те, що неєвреї не мають ніякого контролю над Храмом, тому, якби цар Шломо не ставив тунелі для підготовки до руйнування, то цього б не сталося. Так що сам цар Шломо спланував цю можливість…
Ця історія покликана навчити тому, що не слід планувати і готуватися до гіршого, але, навпаки, завжди треба очікувати хорошого і готуватися до кращого, бути оптимістом. І тоді Всевишній виконає оптимістичні надії. Давайте чекати і вірити в прихід Мошіаха. І удостоїмося того, що ще до 9-го ава Мошіах прийде, і тоді замість поста буде найбільша радість.
