Тижнева глава Ейкєв

У тижневій главі Ейкєв Моше-рабейну, звертаючись до синів Ізраїлю, перераховує потрясіння і позбавлення, які вони перенесли за 40 років поневірянь в пустелі: «І будеш пам’ятати всю ту дорогу, якою вів тебе Господь, Бог твій, ось уже 40 років по пустелі, щоб упокорити тебе, щоб випробовувати тебе, знати, що в серці твоєму: чи будеш виконувати Його заповіді, чи ні. І упокорював Він тебе, і дав тобі голодувати, і годував тебе маном, чого ти не знав і не знали твої батьки, щоб дати пізнати тобі, що не хлібом одним живе людина, але всім тим, що виходить з уст Господніх, живе людина».
Виявляється, чудовий хліб, що зійшов з Небес, був безперервними сорокарічними тортурами, що переживали щоранку заново! Він не тамував почуття голоду і незадоволеності, не дарував відчуття спокою і ситості. Любавицький ребе робить цікаве зауваження: ман давав таку саму кількість енергії, що і звичайна порція хліба, але він був покритий «туманом економічної невпевненості». Сьогодні у них було що їсти, але не було впевненості в тому, чи буде їжа завтра: «Не залишайте ман до ранку!» — ви повинні з’їсти все сьогодні і не залишати ні крихти на завтра. Так виникла дивна ситуація: люди лягали спати голодними через тривоги про завтрашній день.
40 років блукань по пустелі були прискореним курсом побудови відносин між євреєм і Богом. І одна з перших основ цих відносин — впевненість у Всевишньому, Який дає хліб кожен день. Бог забрав у євреїв впевненість в собі, щоб встановити впевненість в Себе. Він взяв у них природну впевненість, щоб підняти їх до ступеня духовної впевненості — тут є Той, Хто все влаштовує, і Він ніким не нехтує. Заповідь збирати ман кожного дня була призначена для того, щоб люди усвідомили: відповідальність за засоби до існування не лежить виключно на плечах людських.
Мудреці сказали: «Той, Хто створив день — створив і засоби до існування». Всевишній уклав завіт з людиною, пообіцявши посилати їй їжу, одяг і все інше. Само собою зрозуміло, що людина теж повинна засукати рукава і докласти природні зусилля, щоб привнести благословення у своє життя. Але людина повинна вірити в те, що вона не самотня і варта уваги і любові. Цар Давид сказав: «Бог — пастир мій, ні в чому не буду я мати потребу».
Багато людей намагалися створити світ без Бога, «сучасний» і «просунутий» світ, який сам знає, як вирішувати всі проблеми. І раптом людство виявило, що це ілюзія, і незмінно тільки одне: ми в руках Всевишнього, і Він не залишить нас без підтримки. Але лише за умови, що ми не будемо забувати, що «не хлібом одним живе людина, але всім тим, що виходить з уст Господніх».