Цієї суботи в тижневій главі Ісро читаються десять заповідей. І це — привід задуматися над питанням: чи відносяться вони тільки до євреїв або належать всім народам світу? Чи потрібно вважати те, що сказав Всевишній до євреїв, що стояли біля підніжжя гори Синай, словами, зверненими тільки до народу Ізраїлю або ж їх можна розглядати як універсальне повідомлення до всього людства?
У своїх працях Любавичський ребе питає: як могло статися, що така важлива глава, в якій наводяться десять заповідей, називається іменем людини, яка не тільки не була євреєм, але і за своє життя встигла позайматися усіма існуючими в світі видами ідолопоклонства? Крім того, важко зрозуміти, чому її історія з’являється у Торі між розповіддю про розсічення Червоного моря і розповіддю про дарування Тори? Хіба не можна було помістити історію Ісро в іншому місці? Цілком очевидно, що це перериває пряму послідовність подій Виходу з Єгипту. З початку Книги Шмот йдеться про те, як Моше, долаючи всі перепони, виводить єврейський народ з Єгипту, але раптом розповідь переривається і з’являється Ісро … Ребе пояснює, що тим самим Тора хоче показати, що десять заповідей в главі Ісро мають відношення і до народів світу. У Талмуді сказано: «І почув Ісро …» — раббі Еліезер аМодаї каже: про дарування Тори почув він і прийшов. Коли дана була Тора народу Ізраїлю, голос Всевишнього звучав від краю світу і до краю. Бог відкриває десять заповідей, щоб народи світу зрозуміли, що ці заповіді належать також і їм, і вони повинні їх дотримуватися.
