Тижнева глава Кi таво

Ми наближаємося до Десяти днів каяття, коли в центральну єврейську молитву додають чотири прохання про гарні записи та підписи. У першому благословенні промовляють: «Згадай нас заради життя і запиши до Книги життя — заради Себе, Бог життя». У другому — «Хто подібний до Тебе, милосердний Отець? Милостиво пам’ятаєш Ти про Свої творіння, даруючи їм життя ». У передостанньому благословенні додають: «Запиши всіх синів завіту Твого в Книгу Благополучного життя». А в останньому вимовляють: «Так будемо ми згадані і записані у відкритій перед Тобою Книзі життя, благословення, миру, добробуту, позбавлення, розради і добрих задумів, ми і весь народ Твій, дім Ізраїлю, на благополучне життя і мир».
Якщо уважно проаналізувати зміст цих уривків, то у кожної людини, яка з відповідальністю підходить до того, що виходить з її вуст, виникне сильне здивування і навіть, можливо, деяке занепокоєння. Як стався стрибок між першим і останнім проханням? Як вийшло, що на початку молитви були смиренними і ввічливими і просили мінімум — життя, а наблизившись до кінця, раптом наважуємося вимагати високоякісне життя? Просто життя вже не влаштовує, і просимо, щоб воно була благополучним і приємним. Дивно, як можна набратися сміливості! Що змушує думати, що маємо право на все це?
Підстава для відповіді є в працях Любавицького ребе, який вказує на його джерело в центральній темі тижневої глави Кі тавО. Справа в тому, що між початком і кінцем молитви ми змінилися, і відповідно змінили стиль свого звернення до Всевишнього. Зауважимо, що останні прохання з’являються в двох заключних благословеннях, а про що йдеться до цього? Шмон-Есре — це молитва прохання. Просимо того, чого не вистачає, того, чого не досягли. Стоїмо, як бідняки в дверях, і просимо почати отримувати. Однак в кінці молитви міняємо стиль і переходимо до вдячності за те, що вже отримали, до визнання того, що життя повне чудес, і є за що бути вдячними. .
В одній із розмов на тему тижневої глави Ребе ясно дає зрозуміти, що отримання достатку з Небес залежить в першу чергу від висловлення подяки. Наприкінці оповідання про хлібну бікурІім (перші плоди нового врожаю) говориться: «В цей день Господь, Бог твій, наказує тобі виконувати ці закони і правопорядки; і пильнувати, і робити їх всім серцем твоїм і всією душею твоєю».
Зрозуміло, що це наказ і веління дотримуватися і виконувати заповідь. Раші ж дає дивовижне тлумачення, згідно з яким останні слова — це обіцянка нагороди за дотримання заповіді про пЕрвинки: «Голос з небес благословляє його цими словами: «Якщо ти приніс сьогодні перші плоди, удостоїшся принести також і в наступному році». Згідно Раші, заповідь про бікурІм — єдина заповідь в Торі, що дає єврею право на найбільшу нагороду, яку він може попросити в цьому світі. Голос, який спустився з Небес, обіцяє йому рік життя, дає обіцянку, що так само, як він приніс пЕрвинки сьогодні, так він зможе знову піднятися в Єрусалим в наступному році і принести бікурІм. І це, звичайно, диво: чому міцвА бікурІм раптово приносить таку нагороду, яку не дає жодна інша заповідь? Також незрозуміло, що змушує Голос з Небес вийти і благословити? Відповідь полягає в тому, що заповідь про перші плоди побудована за принципом «міра за міру», і оскільки людина визнає добро за отриману благодать і приносить перші плоди в знак подяки, Всевишній запевняє її, що він удостоїться подяки і в наступному році. Більш того: оскільки вона не просто дякує в своєму серці, але вимовляє привселюдно уривок про бікурІм незвичайним способом — «і вигукниш ти і скажеш», як написано в розділі, — шляхом виявлення подяки гучним голосом, тому сходить з Небес Бас-Коль і відповідає, і благословляє її.