Тижнева глава Тецаве

На цей тиждень випала важлива дата в історії народу Ізраїлю: 7 адара, день народження і день смерті Моше-рабейну. Мудреці вчать, що Моше прожив рівно 120 років і покинув цей світ в день свого стодвадцятиліття. Хоча, здавалося б, усі знають про дві події, якими відзначений сьомий день місяця адар, був чоловік, який не звернув на це уваги і в результаті зробив фатальну помилку. У Сувої Естер розповідається про пур — жереб, кинутий Аманом для визначення місяця, в якому він збирався здійснити свій підступний задум: «винищити, убити і погубити всіх іудеїв: від отрока до старця, і дітей, і жінок». Аман боявся, що в останню хвилину євреї так чи інакше зможуть уникнути тієї гіркої долі, яка на них чекала, і тому він шукав найбільш невдалий для євреїв місяць, що допомогло б йому виконати задумане. Пур випав на місяць адар, чому Аман вельми зрадів. Адже він знав, що в цьому місяці помер визволитель Ізраїлю, а що може бути більшим символом нещастя для євреїв, ніж вирок і смерть Моше. Талмуд додає до цієї історії цікаве речення: «І він не знав, що 7-го адара помер і 7-го адара народився».
Це, безперечно, викликає подив. Чому Аман знав день смерті Моше і не знав день його народження? Звичайно, в Торі не згадується ні та, ні інша дати. Пояснення і уточнення цього питання знаходяться в працях єврейських мудреців. І якщо припустити, що Аман був дуже старанним учнем, який вивчав висловлювання про кончину Моше, то чому він не знав те, що говорили про його народження? І ще одне питання: чому Талмуд спочатку говорить про день смерті, а потім про день народження?
Раббі Йонатан Ейбешюц дає пояснення цього алогізму: Аман, безумовно, знав про народження Моше, але він не знав того, що «Моше народжується в кожному поколінні заново». Аман думав, що Моше був «одноразовою» фігурою — «Божий чоловік», який одного разу в історії спустився в цей світ. Тому після фізичної смерті Моше народ Ізраїлю залишився нещасним сиротою. Євреї роз’єднані і розбиті долею, отже, його шлях відкритий і безпечний, що і принесло йому величезну радість. Однак Аман упустив важливий факт: Моше — вічна фігура, яка завжди буде існувати. Всевишній запалює іскру Моше в душах тисяч синів Ізраїлю, щоб в кожному поколінні, завжди, в усіх місцях у євреїв був один або кілька лідерів-праведників, які продовжують справу Моше і його мораль: «Якщо Ізраїль не забуде Бога, і Всемогутній не забуде Ізраїль». Так пояснює книга Зоар явище, яке можна неодноразово виявити в Талмуді. Коли один з мудреців висловлює вірну ідею, інші з захопленням говорять йому: «Моше, ти правильно сказав!» — хоча цього мудреця не звуть Моше. Мається на увазі, що душа Моше втілилася в цьому праведникові і освітила покоління.
Любавичський ребе дає відповідь на ці питання, кажучи про вигнання. «Природа вигнання полягає в тому, щоб поглинути єврея. День у день він занурюється все глибше і глибше в темряву. Він втрачає надію, що може бути інакше. Це перетворює тимчасовий стан в постійний. І тому праотець Яків наказав посадити кедри в Єгипті, щоб завжди було, на що дивитися, за що триматися. Яків помер, Йосеф помер, глави колін померли, і діти, народжені в Єгипті, більше не знали іншої реальності. Але в хвилини відчаю вони дивилися на кедри, що хиталися на вітрі, і розуміли, що вигнання не вічне, по суті своїй вони — діти свободи, і ніхто не може перемогти їх. На це натякає цар Давид, порівнюючи праведника з ліванським кедром. Як кедри не залишилися в Єгипті, так в кожне покоління Всевишній поміщає євреїв, які не звідси, вони — звідти. І дивляться на них і знають, що вигнання — це неправда, а Позбавлення — правда! Воно затримується, але слова праведників існують вічно. Побачимо їх втілення найближчим часом».