Мідраш розповідає, що Авраам відкрив посеред пустелі заїжджий двір, де годував і поїв гостей безкоштовно. Коли радісні гості дякували йому, він говорив їм: «Не мені дякуйте, а Тому, Хто створив ці страви і весь людям наш світ!» І гості дякували Творцю. Так Авраам вселяв у людей віру у Всевишнього.
Але були такі, хто не бажав благословляти Творця світу. Що ж — тоді Авраам діставав прейскурант і пред’являв гостям рахунок, який можна було очікувати на єдиному заїжджому дворі посеред пустелі. І тоді вони, звичайно, погоджувалися подякувати Творцеві.
А чи не було це благословенням під тиском, під примусом? Що толку в такому благословенні? Адже воно нещире?
Не так! Авраам знав, що в глибині душі кожної людини таїться віра в Творця, просто звички розуму і почуттів приховують її. Потрібно було трохи натиснути, щоб лушпиння цих звичок злетіло, і люди від щирого серця благословили Всевишнього.
