Історії дитинства дівчини, що виросла на Молдаванці в бурхливі 80-ті — саме так можна коротко описати дебютну книгу одеситки Юлії Верби під назвою «Молдаванське поріддя». Свої розповіді про те, як живеться в самому «серці» Одеси Юлія почала писати ще кілька років тому в інформагенції Zachem і ось так, поступово набрала своїх перших шанувальників, які переконали її писати далі. Головне що у книзі немає типових грубих одеських кліше, а як стверджує сама письменниця — всі історії правдиві.
Юлія Верба, автор книги «Молдаванське поріддя»
Вдохновлялась детскими воспоминаниями о нашем дворе. Я была в такой межпоколенческой «дырке». У меня были все либо старше на 5 лет, либо младше на 5 лет. Играть было, в принципе, не с кем, поэтому я больше дуплилась книжками. Ну и параллельно, естественно, сидела и слушала взрослых. И вот этого багажа хватило, наверное, для создания этой книжки.
Сама Юлія описує дитинство на Молдаванці, як найщасливіший час свого життя. Навіть та людина, яка не знайома з родиною автора особисто, зможе відчути тут особливу атмосферу, за якою здавна їдуть до Одеси і яка неодноразово ставала темою для написання книг. Для того, на думку Юлії є особливі причини.
Юлія Верба, автор книги «Молдаванське поріддя»
Я надеюсь, это смешно и весело, а веселья в нашей нагруженной и непростой жизни всегда не хватает и его хочется. Во-вторых, мы жили, поколение которому сейчас в районе +- 40…Мы жили в настолько одинаковых условиях, что будь это двор на Молдаванке или в центре Одессы, в районе Слободки. Они были очень похожи. Везде были одинаковые мадамы, бабушки, везде были одинаковые фразы.
Не тільки всі події, описані в книзі — реальні, багато хто з персонажів » Молдаванського поріддя » навіть були присутні на презентації книги. Так, Леся Верба, сестра Юлії, стала популярним персонажем історій сестри і навіть виступила художником-ілюстратором оповідань.
Леся Верба, художник-ілюстратор книги
Юмористическое отношение этого нелегкого времени постсоветского и советского. Как выживали в нищете и никто не подозревал что совершенно нету денег. Полный стол, щедрая душа, дом полон людей, гуляния дворовые и все эти веселые истории Юля скомпоновала. И мне очень приятно что она своей молдаванкой вывела Одессу в какой-то другой уровень восприятия. Не шансонно-блатной, а всё-таки более романтический и душевный.
Один из моих хитовых рисунков, я не выдержала и сделала себе футболку — это девочка с кашей, потому что я рисовала себя. Она вошла как иллюстрация к другому персонажу. Потому что меня постоянно пытались накормить, я была зеленый умирающий ребенок. Меня пытались чем-то тепленьким и полезным напичкать. С паровозиками из белого хлеба, маслом Гоголь-моголь, с песнями и хороводами.
Слухати розповіді Юлії — це по-одеськи «смачно». І, як в галасливій одеській сім’ї, Юлія Верба прочитала своїм читачам кілька оповідань, сидячи на дерев’яному човні в ресторані «Дача Ланжерон», де поруч з пляжем проходили події однієї з історій дитинства.
Настоящий такой одесский двор. И устроили мы здесь, как говорит моя сестра, настоящий «гармидер». Расставили стулья, натаскали еды. Ну и давайте сейчас ещё немножко почитаем. Даже Турция, экстра-мегая-роял all-inclusive не может сравниться с походом на одесский городской пляж. И ничего со времен прошлого века не изменилось. Пляж — это не просто море, песок и загар. Это такое специальное место для еды и инициации одесских хозяек.
В «Молдаванському порідді» є головне — тут Одеса описана такою, якою вона є, без жаргону і вигадок. Читаючи ці розповіді, можна пережити можливо одне з найдивовижніших почуттів — теплу ностальгію за своїм дитинством. Особливо якщо вам пощастило і ваше дитинство пройшло в Одесі.
