Вітаю! Це «Піймати на слові» — програма про культуру мови, де ми говоримо про найважливіші мовностилістичні поради. У сьогоднішньому випуску ми продовжимо тему — фразеологізми.
Моя хата скраю чи не моє діло сторона? На привеликий жаль, в українській мові можна натрапити на штучний фразеологізм моє діло сторона. А тим часом російському вислову мое дело сторона (коли йдеться про байдужість у ставленні до чогось, про небажання втручатися в якусь справу) в українській мові відповідають: моя хата скраю; про мене — вовк хоч траву їж; наше діло півняче: прокукурікали, а там хоч і не розвидняйся; моє діло мірошницьке: підкрутив та й сів.
Іноді ж трапляється, що хтось із носіїв мови не знає якогось слова — компонента фразеологічної одиниці і замінює його близьким за звучанням. Цілісне значення фразеологізму нібито не порушено, тому лексично спотворена одиниця набуває поширення, відтискуючи на другий план первісний, закономірний варіант. Але коли замислимося над кожним із складників звороту, то побачимо явне безглуздя — акцентує увагу мовознавець Олександр Пономарів, на думку якого ми звертаємо увагу. Ось що автор пише з цього приводу: у засобах масової інформації, приміром, досить часто вживають приказку на тобі, боже, що мені негоже (у ситуації, коли хтось дарує ближньому якусь абищицю, котру видає за щось поважне). Останнім часом навіть почали писати Боже з великої літери, проте це не зменшує зневаги до Бога. Якщо подумки перенестися в час виникнення приказки, одразу з’являться сумніви — чи наважився б хтось пропонувати непотріб Богові. А вся річ у тому, що правильна форма цієї приказки така: на тобі, небоже, що мені негоже (обидві частини римованої приказки мають, як і належить, однакову кількість складів). Небоже — форма кличного відмінка іменника небіж (племінник). Тепер усе зрозуміло: багатий дядько кидає бідному небожеві якийсь не дуже ласий шматок.
Не в тім’я битий – ще один фразеологічний зворот в українській мові, який вживають не завжди доречно, не завжди правильно… Приміром, коли йдеться про непересічну, тямущу людину, яка не розгубиться за скрутних обставин, використовують тільки вислів не ликом шитий: «Наші теж не ликом шиті», «І ми не ликом шиті» — це , між іншим, заголовки у газетаж такі. Тим часом є набагато виразніший суто український фразеологізм — не в тім’я битий. Саме йому віддавали перевагу класики української літератури: «До нашої панночки нелегко приступитись, та я теж не в тім’я битий, либонь, і ми в свій час книжки читали, та ще такі, про які панночкам і не снилось» — пише (Леся Українка); Слово лико, без сумніву, українське; як і російське лыко, воно має значення «внутрішня частина кори молодих листяних дерев, що легко відокремлюється від стовбура й ділиться на стрічки». Проте в обох мовах ці слова входять до різних фразеологізмів: російською: лыка не вяжет — язиком не поверне; п’яний як хлющ (як ніч, як чіп). Російською: не всякое лыко в строку — у перекладі: не за всяку провину києм у спину.
Саме так. І пам’ятайте – важливо говорити правильно!
