15-го травня, в ході архіпастирського візиту в Болградський район, Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський, звершив освячення Свято-Успенського храму в селі Делени неподалік від Арциза і очолив в ньому Божественну літургію.
Арциз — місто в бессарабських степах Одеської області, засноване 2 століття тому німецькими колоністами. Згодом Арциз став не тільки адміністративним центром скасованого в минулому році Арцизького району, а й центром православ’я в ньому. Сюди 15-го травня прибув Владика митрополит Агафангел, щоб благословити богоспасаєму багатонаціональну арцизьку паству і ознайомитися з церковним життям міста.
16-го травня відбулося урочисте богослужіння в Спасо-Преображенському Борисівському жіночому монастирі на честь свята Жон-мироносиць. В обителі Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський, освятив храм первоверховних апостолів Петра і Павла та очолив Божественну літургію.
15-го травня відійшов до Господа протоієрей Олег Ковальов, клірик Одеської єпархії, настоятель Спасо-Преображенського храму міста Одеси на Ленселищі, благочестивий пастир, люблячий батько і чоловік. 16-го травня митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел прибув в Спасо-Преображенський храм і відслужив заупокійну літію за новопреставленого отця Олега. 17-го травня, з благословення митрополита Агафангела, єпископ Болградський Сергій у співслужінні міського духовенства звершив заупокійну Божественну літургію про новопреставленого протоієрея Олега Ковальова в Спасо-Преображенському храмі на Ленселищі. Після закінчення богослужіння було звершено чин поховання новопреставленого протоієрея Олега на Західному кладовищі Одеси.
Православна Церква 15-го травня вшановує пам’ять святих благовірних князів-страстотерпців Бориса і Гліба. У цей день надбрамний храм Свято-Успенського патріаршого чоловічого монастиря в Одесі відзначає престольне свято. Божественну літургію тут очолив архієпископ Арцизький Віктор. Владиці співслужили представники духовенства-викладачі Одеської духовної семінарії на чолі з її ректором.
Дзвін — важлива частина храмового богослужіння. Він оповіщає про початок служби і запрошує віруючих до храму. Дзвін виражає святкову урочистість найважливіших місць богослужіння. У великі і недільні свята він виражає духовну радість віруючих. Про благовіст, передзвін і дзвоніння — дивіться у репортажі наших кореспондентів.
Четверту неділю після Великодня Церква присвятила спогаду дива Божого про зцілення розслабленого при Овчій купелі і весь наступний тиждень так і буде називатися — тиждень про розслабленого. Це дивовижна Євангельська історія, яка не тільки в книгах, але в серцях відображує милосердя Боже і Його Любов до людини. Давайте уявимо собі цю страшну картину очікування дива — 38 років людина була паралізована і щороку очікувала зцілення. Ніхто не знав, в який саме час буде здійснено диво, тому всі, хто приходив на територію купелі, жили в очікуванні цього дива. А наскільки ж гарячою була Віра того, хто знову не встигав увійти в цю купіль, де Ангел порушував воду! Тому що не було, кому допомогти йому, і приходилось повертатися, доповзати в своє ліжко зі сльозами, болем і надією…
І так по колу — нескінченні дні очікування дива. Чи знайдеться в нас стільки терпіння і віри очікувати дива Промислу Божого? А сама зустріч розслабленого зі Спасителем — людина не почала говорити Богу: «ось, я вже 38 років живу в муках, всі мої найкращі роки вже позаду, що тепер мені це здоров’я? Кому тепер воно потрібно? Уже захід мого життя». Ні, ця людина не почала говорити ці слова, від неї ми їх не чуємо, але, здається, що десь ми все-таки їх періодично чуємо, десь зовсім поруч з собою, а може бути навіть і в своєму серці…
На слова Господа: «Хочеш бути здоровим?», Людина відповідає: «так, Господи, тільки нікому мені допомогти». Він не сумнівається в милосерді Божому, а лише тільки з болем в серці говорить про те, що став такою людиною, поряд з ким нікого не залишилося… Можливо, це і було його покаянням, його сердечним сповіданням, можливо, він говорив про втрату конкретного ближнього, про якого згадував всю свою хворобу. І хто знає, можливо, він переступив через дружбу і любов цієї людини і просто вигнав її зі свого серця?.. І тепер він говорить: «не маю людини, яка могла би мені допомогти», тому що одного разу зрадив чиюсь Любов, чиюсь надію, чиюсь віру… І в цьому покаянні він знаходить собі в друзі Бога.
Кожен з нас точно знає, від чого він розслаблений і кожному сьогодні Бог говорить: «візьми ложе своє, та й іди, Не гріши більше!» І це свято надії, ця радісна зустріч зі Спасителем, мить, коли закінчується самотність, а жах і морок цього життя зустрічається зі світанком Божественної Любові, — нехай надихає кожного з нас в усі дні життя слідувати за Ним і всіма силами любити! Христос Воскресе!
