Більше півстоліття разом. Неймовірні історії кохання зустрічаються не тільки у романтичних фільмах, але й у повсякденному житті – поруч із нами. Володимир і Лідія Шикіни одружилися 19 січня 1957 року, і цієї зими відзначили діамантове весілля – 60 років спільного життя. За цей час вони встигли виростити двох дітей і чотирьох внуків, а сьогодні займаються вихованням чотирьох правнуків. Цю значну подію пара відсвяткувала у великому колі родичів і найближчих друзів, а наступного дня поділилася із нами тим, як це взагалі – прожити пліч-о-пліч 60 років і зберегти палке кохання.
Ідея організувати таке свято – із маршем Мендельсона, весільними бутоньєрками та запрошенням найближчих людей – належала доньці Володимира і Лідії, Ларисі.
Лариса, донька
Мы вообще готовились к этим событиям давно. В том плане, что у нас сначала было восемьдесят лет папе. Потом – восемьдесят лет маме. И мы говорим: «Боже мой, какое счастье, если мы сможем им организовать праздник. Вот такой семейный – в узком семейном кругу».
На святковій вечері, присвяченій ювілею, зібралися люди різного віку: від наймолодших правнуків, до друзів юності, з якими Лідія і Володимир весь цей час підтримували стосунки.
Георгій, правнук
— Моя прабабушка и прадедушка прожили шестьдесят лет.
— А как зовут их?
— Лидочка с Вовочкой.
Наталія, сусідка
Даже тот факт, что они шестьдесят лет вместе, это уже говорит о многом. Они воспитали очень хороших детей, у них всё в жизни хорошо. И они весёлые, они у нас на дачном кооперативе всех держат.
Олександр, колишній однокурсник Володимира
Это большие друзья мои; большие, очень большие мои друзья. Мы постоянно общаемся, перезваниваемся и спрашиваем, как друг у друга и дела, и как здоровье. Держим полный контакт.
Із розповіді подружжя ми дізнаємося, що познайомились закохані, коли їй було сімнадцять, а йому – вісімнадцять; і з тих пір майже ніколи і не розлучались.
Лідія Шикіна, ювілярка
После того, мы, собственно говоря, друг без друга никогда не были. Я иду на работу – он меня встречает возле училища. Иду с работы – если он может, он меня проведет к дому, я пообедаю, что-то уберу и опять идем вместе.
Володимир Шикін, ювіляр
В пятьдесят седьмом году мы гуляли на свадьбе у моего товарища. Он женился первого января 1957 года. А мы уже там, конечно, посмотрели на эту свадьбу и решили сами себе тоже жениться. 19 числа января месяца мы поженились.
Палкі почуття не згасають навіть зараз – гордо розповідає Лідія. І через 60 років подружнього життя навіть немає необхідності бути в одному місці, щоб відчувати один одного.
Лідія Шикіна, ювілярка
Просто мы друг без друга дышать не можем – вот и всё. Я знаю, о чем он думает; он знает, о чем я думаю. Если я что-то там ему сказала, я знаю, какую рожу он мне в ответ скорчит; и он знает это точно.
На так хвилююче всіх питання – в чому ж секрет довголіття шлюбу, пара відповіла просто: кохання.
— Ну, прежде всего любовь. Больше ничего. И – умение прощать.
— Умение терпеть. Терпение, терпение. На мелочи не смотреть. Бывает, и на мелочах спотыкаешься и вспылишь. Но быстро отходим. Поэтому и протянули.
Незважаючи на свій вік, Володимир і Лідія не гають час на пенсії дарма: вони із задоволенням займаються типовими «дачними» справами, і приймають активну участь у вихованні правнуків, за якими, щоправда, не завжди вдається поспіти. І, мабуть, саме такий фізично активний і морально насичений спосіб життя і є таємницею їх довголіття.
— Сад-огород – это Лидия Михайловна занималась этим делом, может, до прошлого года. Она любитель этого большой. Я – нет, это не моё; у меня машина, у меня гараж. Это вот наше, так сказать, у каждого хобби своё.
— А я сейчас, в основном цветы.
— А я нет, до сада – нет. Я могу только пойти куст сфотографировать и отослать внучке своей.
— У меня более пятидесяти кустов роз. Очень много роз, очень много цветов; очень красивая беседка – это была моя мечта сделать беседку хорошую.
Для власних дітей Лідія і Володимир Шикіни — завжди були прикладом вічного кохання, взаємної поваги та вірності. Ми сподіваємося, що історія цього подружжя нікого не залишить байдужим і допоможе вкотре переконатися, що справжність почуттів непідвладна ані часу, ані будь-яким випробуванням.
