22 серпня біля меморіалу «Захисникам правопорядку» на Олександрівському проспекті, не дивлячись на погану погоду зібралося кілька сотень людей. Тут вшанувати пам’ять загиблих при несенні служби співробітників зібралися ветерани, представники правоохоронних органів та поліції, курсанти Університету внутрішніх справ, учні одеського юридичного ліцею, друзі, колеги, дружини і діти тих, хто вже нажаль ніколи не повернеться зі служби. Богослужіння за всіма загиблими звершив керуючий одесько-балтською єпархією єпископ Марк.
Анатолій Кіршта, голова обласної організації ветеранів асоціації МВС
Здесь, на граните выгравированы имена погибших. Они являются представителями различных служб, различных поколений, погибли при различных обстоятельствах. Но их объединяет одно — они сложили присяги до конца. Когда понадобилось отдать жизнь, они отдали не задумываясь.
Ця сумна дата нагадує про те, що співробітники правоохоронних органів і поліції загинули, захищаючи життя і спокій громадян України. Не залежно від ситуації в країні, кожен день на свою службу і виконання завдань виходять тисячі героїв, готових будь-якої миті віддати найголовніше — своє життя. На окрему увагу заслуговують сім’ї героїв, для яких безумовно не існує окремих днів пам’яті, адже заради миру інших вони заплатили занадто дорогу ціну — назавжди попрощалися зі своїми дітьми, батьками і чоловіками.
Людмила Одарій, голова ради вдів ГУ МВС області
Ведь в ту роковую минуту они не думали о своих семьях, о своих женах, престарелых родителях и маленьких детях. Они выполняли свой священный служебный долг. И выполнили его до конца, ушли в бессмертие.
Надія Соколікова, донька загиблого
Я прихожу почтить память своего отца — Иванова Ивана Григорьевича. Вечная память ему. Он погиб в 47-м году, мне было 9 месяцев. На Большом фонтане, на 8-й станции, при облаве на «Черную кошку».
Дійсно, кожна сім’я зберігає свою особисту трагедію і біль, які не минають з роками. Так, до меморіалу прийшла сім’я Олександра Розмариці — Брат, дружина і маленький племінник, який був названий на честь свого дядька. В 2011 році Олександр трагічно загинув в селі Кошари Одеської області при спробі затримати членів банди Дикаєва, але пам’ять про його подвиг буде жити в серцях колег і родичів.
Іван Розмариця, брат загиблого
Сегодня их день, мы сегодня пришли почтить не только его, но и дядька наш тоже, Одарий. В честь которого названа улица в Одессе, он тоже погиб при служебных обстоятельствах.
Ганна Розмариця, дружина загиблого
Я понимаю время лечит,
Утихнет боль, уйдет слеза
Но только память, память вечна
И в памяти — твои глаза
И в памяти, всё словно в сказке,
Мы снова вместе и в любви,
Увы, ты не посмотришь в глазки
Спокойно спи и меня прости
Я Сашу очень любила, до сих пор люблю, у меня остались две прекрасные дочки, которых я сейчас воспитываю сама. Помогает мама, родители помогают, друзья, до сих пор есть люди, которые меня не оставили.
Захисники правопорядку ведуть мабуть найнебезпечнішу і важку боротьбу — намагаючись викорінити зло і відстояти справедливість. Ці люди назавжди залишаться в пам’яті живих: своїх близьких і мирних громадян. Подвиг загиблих безсмертний, адже поки жива наша пам’ять — живі і наші герої.
