Зараз досить часто надуживають прикметником подібний: «подібний проект», «подібна література» тощо. Борис Антоненко-Давидович дивується у своїй книзі «Як ми говоримо»: Невже автори не помічають, що через цей прикметник, синонімом якого є схожий, фрази набули зовсім протилежного змісту? Важко уявити собі критика, що стояв би за схожу, чи пак подібну, а не оригінальну літературу. Навряд чи є попит і в читачів на таку літературу.
Щоправда, в нашій класичній літературі траплялись випадки, коли прикметника подібний уживали замість займенника такий: «І наче в такт природі серце моє стрепенулось од бажання подібної ж гармонії в природі» — пише Коцюбинський. Але цей письменник не уникав й займенника такий, коли мовилось не про подібність: приміром, «Року 1892 я почав службу в Одеській філоксерній комісії до 1895 р., коли я перейшов на таку ж посаду у Крим, проживав у Бесарабії».
Нині ж мовознавці наполягають залишити для прикметника подібний тільки його синонім схожий. «Вона була так подібна до тієї, що загинула на фронті» — пише Ткач. Коли ж ідеться не про схожість, тоді треба послуговуватися займенником такий: «Христі вперше доводилося бачити таке диво» — читаємо у Панаса Мирного.
