За щорічною традицією 12-го липня Преображенською вулицею пройшов черговий Хресний хід з Касперівською іконою Божої Матері. Традиція ця пов’язана зі спогадами Кримської війни середини ХІХ століття, коли Одеса була під сильним тиском десанту і обстрілів з боку англо-французького флоту. Настав момент, коли частина міста, прилегла до порту, була практично повністю зруйнована, причали порту, склад і всі судна в гавані були також знищені. Саме тоді, в 1854-му році, жителі міста звернулися до архієпископа Інокентія (Борисова) з проханням перенести Касперівську ікону в одеський Спасо-Преображенський собор. «…Від щирого серця віруємо в дивну допомогу Богоматері і сподіваємося, що перебування Її Ліка в нашому місті буде непереборним оплотом проти ворожих нападів і надійною запорукою нашого спасіння», — такі слова народу почув тоді святитель Інокентій. І вже незабаром образ був перенесений до Одеси хресним ходом і перебував в місті до самого закінчення війни, в ході якої ворожий флот пішов від Одеси і більш ніколи на неї не нападав. З благословення Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського та Ізмаїльського, в лихоліття, після початку військових дій на Сході України, була відновлена традиція загальноєпархіального хресного ходу з Касперівською іконою, і з кожним роком в ньому бере участь все більше народу. Тому що люди духовно витвережуються і приходять до усвідомлення того, що рішення про припинення вогню приймаються не в політичних кулуарах можновладців (як, можливо, їм самим часом здається). Припинити обопільну злобу і братовбивство під силу лише Богові — як Джерелу світу і світла. Можна скільки завгодно говорити і філософствувати про користь і необхідність світла в квартирі, але якщо наші електроприлади не підключені до мережі або ми і зовсім замурували всі розетки в будинку, то ми так і будемо сидіти в темряві, лаючись і звинувачуючи один одного у всіх мислимих і немислимих бідах. Сьогодні душі людей як темні потребують світла Божої благодаті; як голодні — мають потребу в їжі духовній; як брудні — потребують бути умитими сльозами покаяння; як озлоблені і поранені — потребують лікування, помазання єлеєм і дотику пластиру милості Божої. Багатотисячний хресний хід (коли люди дійсно моляться, а не просто йдуть, відволікаючись і дивлячись навколо і один на одного), дійсно, свідчить про те, що, як і за часів святителя Інокентія в ХІХ столітті, жителі міста справді шукають миру не в «переливанні з пустого в порожнє» і марнослів’ї про мир у всьому світі, а в молитвослів’ї — в зверненні до Господа сил і Цариці Небесної. Коли в родині маленькі діти посварилися між собою, не припиняють битися, поламали всі іграшки і півквартири перевернули догори ногами, то настає такий момент, коли їм, з висоти їх невеликої дзвіниці, щиро здається, що вони дійшли до тупика і виходу немає. Тут на допомогу може прийти тільки тато і мама. І лише, звернувшись за допомогою і побачивши батька, діти згадують, що вони взагалі-то брати і сестри, вони діти одного батька. Так буває і в дорослому житті, коли змужнілі діти, лише піднявши свій погляд наверх і звернувшись до Отця Небесного, можуть в спокійному настрої подивитися на ситуацію зі сторони. Постараємося ж, дорогі брати і сестри, бути дуже уважними до кожного хресного ходу, літургії і будь-якої громадської молитви, бо часто саме через них в результаті відбуваються чудеса: німі від образи — миряться і починають спілкуватися між собою; сліпі від помсти — прозрівають; глухі від злості — чують ближнього; війни затихають; зруйновані сім’ї возз’єднуються.

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован