19-го серпня православні християни молитовно відзначили світле свято Преображення Господнього. У цей день наші пращури освячували плоди землі, в основному виноград і яблука, в знак великої вдячності Богу за рясний серпневий урожай. Для нашого міста це подвійна радість, адже своє престольне свято молитовно відзначає серце православної Одеси — Спасо-Преображенський кафедральний собор. Святкове богослужіння тут очолив вікарій Одеської єпархії Високопреосвященніший Аркадій, архієпископ Овідіопольський.
Людина, яка вписала яскраву і значиму сторінку в новітню історію Одеси — Володимир Станіславович Філіпчук, Герой України, Почесний громадянин Одеси, Почесний громадянин Одеської області. Ті, хто був знайомий з Володимиром Станіславовичем, завжди говорили і говорять: «Красива людина — і зовні, і духовно, і в своїх вчинках». Добра пам’ять про світлу, розумну, щедру людину буде зберігатися в серцях багатьох одеситів, які прийшли в четвер 15-го серпня в Спасо-Преображенський кафедральний собор попрощатися з Володимиром Станіславовичем, провести його в останню путь і помолитися про його упокоєння у Царстві Небесному…
У період з 15-го по 16-е серпня в одному з найстаріших вищих навчальних закладів Півдня України — Одеській духовній семінарії — пройшли вступні іспити. Для отримання ступеня бакалавра православного богослов’я в Одесу приїхали абітурієнти з усіх куточків нашої Батьківщини.
Зійшовши з гори Фавор після Преображення, Господь став свідком сум’яття, що виникло серед народу через те, що учні не змогли вигнати демона з біснуватого отрока, який тяжко страждав, бо у новомісяччі часто кидався у вогонь і часто у воду. Те, що юнак ставав несамовитим саме у новомісяччя не означає, що біснування, чи душевна хвороба, залежить від якихось явищ природи. Демони, бажаючи ввести людей в оману, спеціально влаштовували так, що напади біснування повторювалися з появою повного місяця. Таким чином вони відводили від себе підозри і покладали вину хвороб і страждань людей на Боже творіння. У наш час багато душевних хвороб теж намагаються пояснити якимись псевдонауковими причинами.«Потому Ісус погрозив йому, і демон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години! Тоді підійшли учні насамоті до Ісуса й сказали: Чому ми не могли його вигнати? А Він їм відповів: Через ваше невірство. Бо по правді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого! Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом.». Таким чином, було дві причини: з одного боку, невіра батька юнака, з іншого – недостатня віра учнів. Нам здається незрозумілим: що значить віра з гірчичне зерно? Зернятко гірчиці нібито маленьке, незначне, але воно має значний потенціал, можливість. І можливість ця може бути приведена в дійсність: сила, що знаходиться в зерні, здатна виростити з нього величезну рослину. Віра подібна такому зерну. Здавалося б, її навіть не видно, однак людина, що володіє нею, здатна здійснювати великі справи. Слова про те, що потрібно мати віру «з гірчичне зерно» означають, що хоча б вона була і маленькою, але вона повинна бути такою, щоб людина «не розмислювала» в серці. Ми знаємо, що це дуже важко. У серці безліч всяких пристрастей: «з серця виходять помисли зла», і ці думки опираються тому доброму, благодатному, що Господь всіває в нас Своєю невимовною дією. Божественна благодать може діяти по-різному: через проповідь, читання Святого Письма або якось інакше, по суті ж під усіма цими зовнішніми способами ховається єдина невимовна Божественна дія, яка всіває віру в нашому серці. «Бо думки злі», ці терни, віру знищують, так що ми і віримо-то насилу, «з роздумами», тобто з сумнівом. Саме наші пристрасті гублять це «гірчичне зерно» віри. Ми знаємо з досвіду, що у нас, на жаль, не вистачає віри навіть на те, щоб зробити внутрішні, духовні зміни, «пересунути гору» в собі самих. Ось таку віру нам потрібно придбати. Спаситель сказав: «Нічого неможливого не було б для вас». Однак, на жаль, з нами такого не відбувається. Багато наших починань, які нібито щирі, старанні, — швидко розсипаються при виникненні невдач, наша ревність зникає. Причина цього в тому, що у нас слабка віра. Спаситель пояснює: «Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом». Не читанням книг, не роздумами, не за допомогою логіки чи інших способів переконання потрібно намагатися зробити себе справжнім віруючим, але, як підкреслив Спаситель, «тільки молитвою й постом». Прекрасно сказав про це святитель Григорій Богослов: «Добре міркувати про Бога, але краще очищати себе заради Бога». Молитвою і постом ми очищаємо свою душу від усіх суєтних, гріховних помислів, що пригнічують «гірчичне зерно» віри, всіяне в нашу душу дією Божественної благодаті. Таким чином, примушуючи себе до найголовнішої чесноти –молитви, і підтримуючи її постом, ми поступово очищаємо свою душу і серце. Тільки тоді і може з’явитися в нас віра з гірчичне зерно.
