7-го лютого Церква вшанувала пам’ять святителя Григорія Богослова. У нашому місті є храм, присвячений цьому угоднику Божому. За які особливі заслуги Церква засвоїла цьому святителю титул Богослова і які таємниці приховані в житії святого — дивіться в нашому сюжеті.
Сповідання живої віри в часи страшного «червоного» терору за часів комуністичної влади є одним з найважливіших історичних періодів Церкви. Собор новомучеників і сповідників святкується в цьому році 9-го лютого. В Одесі це престольне свято в храмі Новомучеників і сповідників при Аграрному університеті. Де Божественну літургію в день свята очолив ректор Одеської духовної семінарії архімандрит Серафим.
В Одесі продовжує працювати проект Місіонерського відділу Одеської єпархії та Братства святого апостола Андрія Первозванного «Пост з Біблією в руках». 31-го січня в навчальному корпусі Спасо-Преображенського кафедрального собору відбулася друга зустріч в рамках цього проекту. Перед відвідувачами з лекцією «Старий Заповіт як путівник до Нового Заповіту» виступив проректор Одеської духовної семінарії протоієрей Андрій Ніколаїді. Відповідь на питання «Чому важливо звертатися до всієї повноти Святого Письма?» — отримала і наша знімальна група.
З давніх часів до музики ставилися як до особливої творчої силі. Відомий античний філософ Піфагор вважав, що музична гармонія є моделлю вселенської гармонії, — розповів 7-го лютого на лекції в Одесі Віктор Магомет, Київський композитор і виконавець класичної музики.
Початок лютого, за традицією, час особливо пам’ятних і зворушливих зустрічей — в цю пору зазвичай зустрічаються випускники, при чому по єдності інтересів, можливо, конструктивніші зустрічі випускників училищ та університетів, бо напрямок думки у вищих навчальних закладах формує якийсь напрямок інтересів і цілей, навіть якщо людина і не працює за набутою спеціальністю, а ось за критерієм зворушливості — ніякі зустрічі вже точно не зрівняються із зустрічами шкільних однокласників! А особливо зворушливі вони тоді, коли на зустріч запрошується класний керівник, який вів всю цю велику групу різношерстих особистостей з першого і до останнього класу! Можна собі тільки уявити, як зворушливо філософськи спостерігати вчителю за всіма хитросплетіннями людських доль і Промислом Божим про кожну людину: хтось не дуже любив вчитися і відставав, а потім вже після школи полюбив навчання і тепер заслужений професор, а хтось не знав, що існують оцінки крім «п’ятірки», а після школи розчарувався, охолов і тепер займається нескладною працею, для якої навіть і проста арифметика не завжди-то й потрібна — прямо як в Євангеліє: багато перших стали останніми, а останні — першими! А буває і навпаки: тямущий учень в школі мав хороші таланти і трудився — і в результаті всі плоди переніс і на подальше життя соціальне і сімейне – як же ж не порадіти вчителю, що не дарма він намагався більше десяти років підбадьорювати і розвивати ці якості в своєму вихованці! Життя складається у всіх по-різному і перерахування всіх можливих життєвих ситуацій не вмістить ні телевізійний ефір, ні наше з вами людське терпіння! У будь-якому випадку, люблячому вчителю дорого все, що пов’язано з подальшою долею своїх учнів, навіть тих, які через свою замкнутість думають, що вчителю вже точно не до них, а то і зовсім, якщо випускник на цю зустріч не прийшов, вважаючи це занадто дорогою і марною тратою свого безцінного часу! Однак перед поглядом вчителя завжди постає образ простого, відкритого, довірливого семирічного першокласника з великими і добрими очима, навіть якщо він бачить зараз перед собою похмурого п’ятдесятирічного чоловіка, з пониклим обличчям і погаслими очима. А ще будь-якого вчителя на подібних зустрічах, особливо віруючого, неодмінно зачепить до сліз думка про швидкоплинність життя і про те, що, в цілому-то школа — це все наше життя, смерть — це іспит, а зустрічі випускників — це те, що буде вже у вічності: і від цілей і якості проведення цього життя і залежить саме радість від цих зустрічей або небажання навіть на них бути. Тема зустрічі актуальна для православного християнина ще й тим, що в першій половині лютого також відзначається свято Стрітення Господнього, а «стрітення» якраз-то і перекладається з слов’янського як «зустріч». І якщо в історичному і богословському сенсі це свято нагадує нам про те як праведний старець Симеон зустрів в сороковий день після Різдва Богонемовля Ісуса Христа, а в його особі зустрівся Старий Заповіт із Новим і відтепер світу було засвідчено, що прийшла нова ера від Різдва Христового, то в плані особистого повчання кожна душа, подібно старцеві Симеону, небезпідставно відчуває неминучість цієї зустрічі з Богом і відповідальність за весь моральний вантаж помилок і промахів за все своє життя. Але не будемо сумувати, дорогі брати і сестри, адже якщо для звичайного вчителя зустріч зі своїми вихованцями завжди радісна і довгоочікувана, то для Вчителя Небесного, Який дав нам життя, Який знає нас з млада — від народження, який вище часу і знає наші думки і справи наперед, ця зустріч тим паче буде дорогоцінна! Аби ми лише виправили свої оцінки з поведінки і навіть якщо в чомусь були недосконалі в початковій школі, то відтепер були б готові виправити себе і гідно пройти іспит всього нашого життя, за порогом якого нас чекає вже інше життя і інший — вищий — навчальний заклад, але вищий вже не за рівнем знань, а духовно! А кожен раз коли маємо можливість і дозволяють обставини постараємося, хоч іноді, бути на зустрічах випускників, бо бажання бути на цих зустрічах може стати для нас точкою відліку і можливістю подивитися на швидкоплинність часу з боку, допоможе цінувати час, бо, за словом апостола Павла : «… дні лукаві» (Еф. 5: 16).
