У триста двадцять п’ятому році в Нікеї відбувся Перший Вселенський собор, на якому зібралися єпископи з Азії, Африки та Європи. Разом зі святителем Миколаєм Мирлікійським був присутній на соборі і святитель Спиридон, відомий своєю твердою вірою, чудесами і простотою життя. Він вступив в суперечку з філософом-єретиком, в якому не намагався нічого довести майстерному софісту, але обеззброїв його полум’яним сповіданням віри. Святий Спиридон Триміфунтський сказав: «Єдин Бог!.. Христос прийде знову і буде Суддею всіх наших справ і слів. Чи віруєш ти в це, філософ?» Філософ не міг нічого заперечити, він збагнув глибину власної помилки і покаявся. Двадцять другого листопада храм на честь святителя Спиридона Триміфунтського в місті Одесі освятив і звершив Божественну літургію в ньому Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський.
Двадцять другого листопада, після тривалої важкої хвороби на вісімдесят п’ятому році земного життя відійшла до Господа монахиня Сергія (Саввіна) сестра митрополита Агафангела. Двадцять третього листопада труну з тілом почилої було доставлено в Свято-Успенський монастир і встановлено в соборному храмі на честь ікони Божої Матері «Живоносне джерело». Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський, у співслужінні вікарних архієреїв Одеської єпархії та духовенства Одеси звершив заупокійну літію біля труни своєї сестри. З благословення Високопреосвященнішого Владики Агафангела, двадцять четвертого листопада намісник Свято-Успенського монастиря архієпископ Арцизький Віктор у співслужінні духовенства і братії обителі звершив заупокійну Божественну літургію. Після закінчення літургії митрополит Агафангел у співслужінні вікарних архієреїв Одеської митрополії та духовенства звершив чин монашого відспівування монахині Сергії. За богослужінням молився намісник Свято-Георгіївського Городницького ставропігійного монастиря архієпископ Городницький Олександр, вікарій Київської митрополії. Після обнесення навколо храму труна з тілом була передана землі на монастирському кладовищі.
Є в лику святих великомучеників такі, що особливо шануються в народі, до них відноситься і Параскеви П’ятниця. В нашій землі здавна свята Параскева вважалася цілителькою душевних і тілесних недуг, берегинею сімейного благополуччя і щастя. Їй же молилися дівчата на виданні — щоб вийти заміж по любові і скоріше. Пам’ять великомучениці Параскеви святкується Святою Православною Церквою 10-го листопада.
Вранці двадцять першого листопада, з благословення Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського і Ізмаїльського, в день свята Собору Архістратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних, з нагоди престольного свята, архієпископ Овідіопольський Аркадій, вікарій Одеської єпархії, очолив Божественну літургію в Свято- Архангело-Михайлівському Одеському жіночому монастирі. Детальніше дивіться в підготовленому нашими журналістами сюжеті.
Двадцять четвертого листопада Свята Церква святкує пам’ять мученика Віктора, і це день тезоіменитства одного з найстаріших кліриків Одеської єпархії, багаторічного настоятеля Свято-Троїцького собору протоієрея Віктора Петлюченка. Напередодні Дня Ангела отця Віктора, в неділю двадцять другого листопада, в Троїцькому соборі була звершена святкова Божественна літургія та відслужений подячний молебень на честь іменинника.
Чи доводилося нам замислюватися, дорогі брати і сестри, скільки разів в житті ми починали вранці свій черговий день в повній силі і в передчутті того, що можемо навіть перевернути гори, а під кінець дня стан душі був таким важким, ніби нам перевернули голову. Відомий бард, поет і філософ ХХ століття Володимир Висоцький в завершенні однієї зі своїх, здавалося б, жартівливих пісень «Честь шахової корони», висловив приблизно ту саму думку: «Ох, мы — крепкие орешки. Эх, корону привезем. Спать ложимся — вроде пешки, Просыпаемся ферзем». Найчастіше це коло замикається і циклічно повторюється: до вечора чоловік стає сумирним подібно пішці, потім знову новий день і відчуття себе ферзем або королем в передчутті успішного дня, потім знову спустошення до вечора і так далі. Дійсно, скільки разів вранці ми були сповнені сил, подібно до зарядженого електромобіля, а до вечора ледве-ледве вистачало нам заряду батареї, щоб просто дістатися до дому. Контекст цих думок не пов’язаний з необхідністю самореалізації, спорту або правильного харчування, в контексті православної передачі нам ці образи близькі тим, що наводять на думку про стан наших душ і причини їх спустошення протягом дня. Як часто всі ми люди, на жаль, без наявності духовного зору керуємо своїм життям наосліп, подібно до того, як водій керує автомобілем, не знаючи правил дорожнього руху, а просто слідуючи «на авось» за іншими машинами: начебто так теж можна роками благополучно їздити, сподіваючись лише на логіку та інтуїцію, проте іноді бувають такі ситуації на дорозі, особливо в темряві і на нерегульованій ділянці, коли їхати нема за ким, орієнтира немає, а приймати рішення треба оперативно. Саме в таких ситуаціях і виявляється незнання правил і в зв’язку з цим ймовірність аварії зростає з кожним днем. Правила дорожнього руху написані, як відомо, кров’ю, тому нам, як жителям ХХІ століття, не треба винаходити велосипед і придумувати правила: ці правила просто треба вивчити і щиро намагатися їх дотримуватися. Цими правилами якраз і є заповіді, як дані Богом наперед природні закони буття, що приносять розчарування в разі їх ігнорування і щастя при їх виконанні. Недарма заповіді Спасителя в Новому Заповіті іменуються заповідями блаженств, тобто надзвичайного щастя. Будемо ж, браття і сестри, уважні до правил, законів і навіть відтінків духовного життя: адже якщо важливо управляти автомобілем за правилами, щоб не загинути тілесно як самому водію, так і його пасажирам, то тим важливіше прокласти шлях свого життя в потрібному напрямку, бо тут на кону вже не смерть тілесна, але і смерть духовна! Нехай подасть же нам Господь мудрості у бережному ставленні до своєї душі, бо, за словом Спасителя: «яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? (Мф. 16:26).
