19-го січня настало завершальне свято Різдвяного циклу — свято Хрещення Господа Ісуса Христа або Богоявлення. В ніч з 18-го на 19-е січня на березі Чорного моря відбувся чин Великого освячення води, який, з благословення митрополита Агафангела, очолив архієпископ Южненський Діодор, після чого пройшли водохресні купання. Коли ж настав світанок, в Свято-Успенському кафедральному соборі Одеси було звершено урочисте богослужіння, яке очолив Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський.

Напередодні Водохрещенського святвечора в неділю, 17-го січня, митрополит Агафангел звершив Божественну літургію в Спасо-Преображенському кафедральному соборі Одеси. В цей день Церква святкує Собор 70-ти апостолів. Крім дванадцяти, Господь одного разу обрав «і інших сімдесят, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти». Господь послав їх «як ягнят між вовків». Агнець перед вовком і так беззахисний, а Господь позбавляє їх і останньої опори незалежності: «Не беріть, — каже, — ні калитки, ні торби, ні сандаль». І не дозволяє спокушатися нічим душевним, нічим так сказати природно людським, і навіть наказує «нікого на дорозі не вітати». Він ніби повністю віддає Своїх посланців на волю тих, до кого їх посилає. Як ягнята, повинні вони входити і в оселі вовків, і всіх вітати: «Мир дому цьому!». Вони повинні кидати це вітання, як насіння в невідому темну землю, не знаючи, спочине їх світло на господарях будинку, або повернеться до них у вигляді неприязні і злоби. Словами і чудесами повинні вони свідчити, що «наблизилося до них Царство Боже»… У одній притчі вже нашого часу є такі важливі слова: «У мирських людей прийнято вважати чудом, якщо Бог виконає чиюсь волю. Ми ж чудом вважаємо, якщо хтось виконає волю Бога».
14-го січня Церква святкує три події, які в собі об’єднав цей день, а саме: свято Обрізання Господа Ісуса Христа, пам’ять святителя Василія Великого та Новий Рік, що відзначається за юліанським календарем або, як прийнято говорити в народі — старий Новий Рік. Наш наступний репортаж — зі Свято-Успенського кафедрального собору Одеси, де в святковий день було звершено Божественну літургію.
У день пам’яті святого Серафима Саровського 15-го січня в храмі, що носить його ім’я, була звершена святкова Божественна літургія, яку очолив Високопреосвященніший Діодор, архієпископ Южненський, вікарій Одеської єпархії.
10-го січня, на 92-му році земного життя, після тривалої важкої хвороби відійшов до Господа насельник Свято-Іллінського чоловічого монастиря, схиархімандрит Серафим (Курячий). В миру Михайло Григорович — народився в Краснодарському краї в сім’ї робітників і 30 років сам пропрацював на заводі. Виконуючи разом з цим послух читця в Свято-Петро-Павлівському кафедральному соборі міста Луганська, після виходу на пенсію, він вирішив присвятити своє життя служінню Богу і Церкві. 40 років (!) батюшка ніс послух у різних єпархіях нашої Православної Церкви. З 2007-го року, з благословення Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського і Ізмаїльського, був прийнятий до братії Свято-Іллінського Одеського чоловічого монастиря, де заслужив добру славу у братії і прихожан. 6 років тому був пострижений у Велику схиму з ім’ям Серафим на честь преподобного і богоносного отця нашого Серафима Саровського. Царство Небесне нашому спочилому брату!

З благословення Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського і Ізмаїльського, — починаючи з 20-го січня, щодня на одеському телеканалі ГЛАС о 22-й годині в ефір виходить пряма трансляція спільної молитви за здоров’я під час пандемії COVID-19. Трансляція здійснюється із храмів Одеської єпархії Української Православної Церкви. До молитвослів’я в цей непростий час випробувань може приєднатися кожен глядач телеканалу. «Ибо Ты еси Источник исцелений, Боже наш».

У ефір вийшов новий медіапроект Одеської єпархії під назвою «Обличчя. 33 питання», що розповідає про людей, які несуть своє служіння в Церкві. У першому випуску ведучий проекту, протоієрей Максиміан Погоріловський, клірик храму Володимирської ікони Божої Матері, — поставив 33 питання архієпископу Южненському Діодору, вікарію Одеської єпархії Української Православної Церкви. Владика розповів про своє життя, дитинство, про те, що його привело на шлях служіння Богу і чому він по-справжньому щасливий. Повну версію програми дивіться на сторінках Одеської єпархії в фейсбук і ютуб.

«Хто не бачить суєти світу, той суєтний сам», — стверджував відомий математик, а також спостерігач законів (природних фізичних і надприродних духовних), відомий філософ Блез Паскаль. Дійсно, без переосмислення себе і своєї діяльності, без погляду на них з боку, що психологія зараз називає рефлексією, неможливо усвідомити внутрішню суєту і суєтність своєї діяльності. Якщо людина, подібно білці в колесі, чимось постійно займається і при цьому не усвідомлює мети, сенсу і перспективи від плодів своєї діяльності, то рано чи пізно це усвідомлення прийде, і якщо відповіді на ці вічні питання так і не були знайдені, то буде мати місце процес так званого «вигорання», а душа людини буде на межі відчаю. Христос приніс на землю відповіді на ці вічні питання, дав усвідомлення реального темного хворобливого стану душі людини і освятив шлях виходу з нього. Відтепер життя людини має світло в кінці тунелю і незалежно від соціального походження, матеріального добробуту, віку, статі, національності і роду діяльності освячене і цінне саме по собі в перспективі єдності з вічним і незмінним Богом. Не настільки принципово, чим людина займається у своєму житті, аби ця діяльність не перечила моральному закону — совісті — і не бруднила душу, а також не засмоктувала її в безодню земної суєти. Людині дарована свобода, аби вона, займаючись потрібними і благословенними від Бога працями на благо тіла, їжі та одягу для нього, не забувала про вічну душу, про її їжу, одяг і житло для неї. Поки душа живе в тілі, вона має своїм житлом тіло, але щоб не залишитися духовно без певного місця проживання необхідно заздалегідь про це турбуватися. Цю думку дуже наочно ілюструє факт з житія святого апостола Фоми, який після Воскресіння Христового відправився проповідувати про Небесне Царство до Індії. Одного разу апостола представили індійському цареві Гундофару як вельми вправного зодчого, і цар наказав Фомі побудувати для нього чудовий палац. Сказав Фома, що він побудує такий палац, який буде навіть краще, ніж цар може собі уявити. Для будівництва апостол отримав дуже багато золота, яке роздав бідним і незаможним. Минуло два роки і цар знову запросив до себе апостола і запитав, що вдалося зробити за цей період. А апостол Фома відповів, що палац вже майже готовий, залишилося лише тільки закінчити дах. Зраділий цар знову дав Фомі золото, щоб дах відповідав пишності і красі палацу. Апостол знову роздав всі ці гроші хворим, незаможним і бідним людям. Тоді доповіли царю, що на тому місці, де повинен стояти палац, ще нічого не побудовано. Розгніваний цар запросив Фому і запитав, чи збудував він що-небудь чи ні, а Фома відповів, що палац готовий, але побудував він його на небесах. «Коли ти перейдеш з цього тимчасового життя, — сказав Фома, — то там, на небі, ти знайдеш прекрасний палац, в якому ти будеш перебувати вічно». Цар в цій відповіді запідозрив обман і вирішив, що апостол відкрито глузує з нього, і тому наказав тяжко його мучити. В цей час помер брат царя, якого цар дуже любив. У цьому горе він безліч днів невтішно оплакував смерть свого брата. А душа цього брата-язичника також була вознесена на небо і їй, як і будь-якій іншій душі, були показані і райські обителі, і пекло. І коли вона оглядала рай, то в одному місці побачила великий палац, такий прекрасний, що їй захотілося перебувати в ньому вічно. І тоді душа запитала Ангела, який водив її по раю, кому належить це місце. І Ангел відповів, що це — палац її брата, для нього побудовані ці чудові палати. І тоді душа стала просити Ангела про те, щоб він дозволив їй повернутися на землю для того, щоб випросити у свого брата дозвіл увійти в приготовлені для нього палати. І Ангел дозволив їй повернутися в бездиханне тіло. І сталося диво: померлий брат царя воскрес. Яка була радість, коли цар почув, що його брат ожив. Коли відбулася їхня перша розмова, брат став йому розповідати, що сталося з його душею після смерті. І він сказав: «Пам’ятаєш, ти колись обіцяв віддати мені півцарства, — не треба мені цього дару, але дай дозвіл, щоб той палац, який уготований тобі в Царстві Небесному, був і моїм палацом». І зрозумів цар, що Фома не обманював його, що для нього Господь вже приготував місце в Царстві Небесному. Тоді розкаявся цар і не тільки випустив Фому з ув’язнення, попросивши у нього вибачення, але і прийняв Хрещення. Будемо ж і ми, дорогі брати і сестри, віддавати наші труди, години і хвилини нашого життя для побудови собі небесного будинку, бо ніщо так не втішає людину як усвідомлення, що за всіма життєвими труднощами і випробуваннями слідує спокій і умиротворення: з собою. Туди наші звичайні будинки і житла ми дійсно не заберемо, але ось відкладати по цеглинці для будинку небесного наші добрі думки і справи ми не тільки можемо, але і покликані Самим Христом!

Комментарии закрыты