15-го лютого Церква святкує зустріч людини з Богом, яка розкрита у святі Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У храмі Одеської єпархії, освяченому на честь цього свята, було звершено Божественну літургію, яку очолив Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський.
14-го лютого в православних храмах пролунали благовісні слова з 19-ої глави Євангелія від Луки, в яких розповідається про митаря Закхея. Це була остання неділя перед підготовкою до Великого посту. У Свято-Успенській Одеській обителі, в її храмі на честь святої Матрони, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив Божественну літургію.
У день святкування Стрітення Господнього також відзначається День православної молоді. За традицією молоді люди міста збираються на загальний молебень, який, з благословення Високопреосвященнішого митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела, в Одесі відбувається в Спасо-Пребраженскому кафедральному соборі.
Добро повинен творити кожен з нас. У рамках проекту Одеської митрополії «Добро Об’єднує», що триває вже протягом року, — клірик нашої єпархії протоієрей Максим Городілов, настоятель Свято-Покровського храму міста Чорноморська, з благословення правлячого архієрея єпархії митрополита Агафангела, відвідав Барабойський психоневрологічний будинок-інтернат та передав зібрані добрими людьми речі і продукти його постояльцям.
У рамках благодійного проекту благочинний Арцизького району протоієрей Василій Гасинець та клірик нашої єпархії протоієрей Андрій Полещук відвідали в Арцизькому районі геріатричний будинок-інтернат, який знаходиться в селі Мирнопілля. Вони передали підопічним інтернату гуманітарну допомогу від Одеської єпархії Української Православної Церкви. Добро об’єднує, і ані сніг, ані дощі, яких було чимало минулого тижня, не стають перешкодою для добрих сердець, що відгукуються на потреби ближнього.
Добро об’єднує — девіз Одеської єпархії, яка невпинно допомагає людям. У силу життєвих обставин трапляються труднощі, з якими складно впоратися людині поодинці. Тому Благодійний Фонд «Покров та Милосердя» і Одеська єпархія Української Православної Церкви не залишаються осторонь і підтримують тих, хто звертається по допомогу.
«Ніколи не потрапляє в рай той, хто хоче потрапити туди один», — стверджував англійський священик і письменник 17 століття Томас Фуллер. Сьогодні серед людей, сучасних людей дуже популярні думки про автономне добро, не пов’язане з Богом, релігією і зміною самого себе, мовляв, неважливо як ти сам провів своє життя, головне лише на скількох людей ти вплинув, скільки життів зміг змінити і кому допоміг, просто роби добро і все. Приваблюють сьогодні багатьох ці слова саме тим, що в них є частка самоочевидної істини, з якою не посперечаєшся — творити добро ближнім дійсно дуже важливо і слова Спасителя про Страшний Суд якраз про це і свідчать. Тільки ось виявляється, що змінюючи інших, можна не змінити себе і залишитися при всіх добрих справах світу зарозумілим, срібролюбивим, заздрісним, хтивим і жорстоким. Причина цього прихована у внутрішніх мотивах, часто егоїстичних і пихатих. Іншими словами: добрі справи, які не змінили нашого серця, нас не рятують. Однією з найкращих ілюстрацій цього служить наступна хрестоматійна притча з роману «Брати Карамазови» великого письменника і справжнього психолога душ людських Федора Михайловича Достоєвського: «Жила-була одна баба злюща-презлюща і померла. І не залишилося після неї жодної чесноти. Схопили її чорти і кинули в вогняне озеро. А ангел-хранитель її стоїть та й думає: яку б мені таку чесноту її пригадати, щоб Богу сказати. Згадав і каже Богу: вона, говорить, в городі цибулину висмикнула і жебрачці подала. І відповідає йому Бог: візьми ж ти, каже, цю саму цибулину, простягни їй в озеро, нехай вхопиться і тягнеться, і коли витягнеш її з озера, то нехай в рай йде, а обірветься цибулина, то там і залишатися бабі, де тепер. Побіг ангел до баби, простягнув їй цибулину: на, каже, бабо, схопи і тягнися. І став він її обережно тягнути і вже всю було витягнув, так грішники інші в озері, як побачили, що її тягнуть геть, і стали все за неї хапатися, щоб і їх разом з нею витягнули. А баба-то була злюща-презлюща, і почала вона їх ногами брикати: «Мене тягнуть, а не вас, моя цибулина, а не ваша». Тільки що вона це вимовила, цибулина-то і порвалася. І впала баба в озеро і горить донині. А ангел заплакав і відійшов «. Христос в Євангелії прямо говорить про необхідність очищення своєї душі, очищення серця і помислів. Тому що без цього всі наші добрі справи, тобто наші «цибулини» абсолютно нічого не значать. Вони лише можуть стати передумовою для зміни себе, зцілення «дуже злої жінки» своєї злості. Але можуть і не стати. Можна у гніві або через марнославство зробити добру справу, але при цьому залишитися злим. Ось так само і будь-яке зроблене нами добро, будь-яка наша «цибулина» — якщо не змінила наших сердець, тоді трохи в ній для нас пуття. Як трохи нам пуття буде, якщо ми змінимо життя інших людей на краще, а самі при цьому не змінимося. Так, дійсно ніхто не потрапляє в рай, хто хоче потрапити туди один, треба творити добро ближнім, але все-таки і бажання туди потрапити у самої людини повинно передувати, що в житті втілюється через спроби спонукання себе до добрих змін, примушення до виконання євангельських благих заповідей, бо, як сказано в Одкровенні Іоанна Богослова, в Небесний Єрусалим «не ввійде ніщо нечисте і ніхто, хто чинить гидоту й неправду». Хоча ми і не можемо прожити без жодної помилки, але все-таки Господь залишає нам засіб для миття від даної душевної нечистоти — це час і покаяння! З суботнього вечора 20 лютого як раз у всіх православних храмах починаються підготовчі тижні до Великого посту з співом покаянного піснеспіву «Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче».
