Дванадцятого травня в резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви, на території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври відбулося перше в цьому році засідання Священного Синоду. Засідання очолив Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій. Ієрархи Української Православної Церкви оцінили виклики, які стоять перед УПЦ сьогодні, вирішували кадрові та інші питання життя Церкви. Від імені Священного Синоду митрополит Агафангел оголосив вітальний адрес Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України Онуфрію з нагоди п’ятдесятиріччя монашого постригу Предстоятеля і вручив йому пам’ятну грамоту.
Церква живе одночасно в двох вимірах. Вона об’єднує в одне тіло світ живих і світ спочилих. І слово «Радониця», що означає день першого після Пасхи загальноцерковного поминання покійних, — співзвучно слову «радість». Це поминання встановлено, щоб віруючі після світлого свята Пасхи могли розділити зі спочилими велику радість Воскресіння Христового. На Радоницю, одинадцятого травня, митрополит Агафангел звершив панахиду в Свято-Успенському Одеському чоловічому монастирі.
Усім одеситам відомий Меморіал героїчної оборони Одеси чотириста одинадцятої берегової батареї. Тут же знаходиться невеликий храм на честь святого великомученика Георгія Побідоносця, покровителя земних воїнів. Цей храм є меморіальним, в ньому встановлені пам’ятні стели з іменами захисників міста Одеси. Щодня в храмі відбуваються молитви за упокій душ усіх тих, хто віддав життя за віру, захищаючи своє земне Отечество. Напередодні Дня Перемоги наша знімальна група побувала в храмі, і його настоятель протоієрей Андрій Шевчук розповів нам про історію храму-меморіалу.
9-го Травня, в День Перемоги, з благословення Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського і Ізмаїльського, архієпископ Южненський Діодор взяв участь в урочистих заходах, які відбулися в Одесі на честь 76-ї річниці Перемоги над фашистськими загарбниками.
Свято Перемоги назавжди залишиться в історії і завжди буде нагадувати про кровопролитні події і великий розгром фашистських військ. Одеська єпархія Української Православної Церкви відзначила цього року 76-річчя Перемоги у Другій світовій війні в прямому ефірі. 9-го Травня для всіх бажаючих був організований великий концерт на Меморіалі героїчної оборони Одеси 411-ї берегової батареї. А для тих, хто не зміг відвідати місце проведення концерту, велася його пряма трансляція на медіаресурсах єпархії і на телеканалі «GLAS».
Хор духовенства Одеської єпархії УПЦ «Миротворці» привітав Високопреосвященнішого митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела з Днем Перемоги і подякував йому за допомогу і благословення в організації концерту 9-го Травня. Владика митрополит висловив подяку священнослужителям — учасникам хору за прекрасне виконання воєнних пісень і проведення святкового концерту. А також особливо підкреслив, що організований Одеською єпархією захід до Дня Перемоги став свідченням того, що ми «не перекреслюємо історію, а стверджуємо Істину».
З благословення Високопреосвященнішого митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела, 9-го Травня керівники відділів Одеської єпархії — місіонерського, катехізаторського, молодіжного, соціального — відвідали ветеранів Другої світової війни, передали їм продуктові набори та матеріальну допомогу. А творчі колективи виконали для заслужених воїнів пісні воєнних років. Ніхто не забутий, ніщо не забуте!
«Поки ти борешся — ти переможець», — стверджував з досвіду блаженний Августин. Думка про те, що ніколи не можна здаватися, під час Другої світової війни врятувала цілі народи від знищення. Особливо важливими були віра і твердість характеру на передовій і, тим паче, в оточенні або при перевазі сил у ворога, бо інакше, бачачи картину світу лише своїми очима, всi воїни впадали б у відчай, не відчуваючи ніякої перспективи. Віра в Бога втримала багатьох солдатів від повної втрати надії, так як, по совісті захищаючи інших, вони виконували заповідь Христа про жертовну любов до ближнього, а виконуючи заповідь, вони вже оцінювали і бачили ситуацію не просто своїми людськими очима, а бачили її з боку, як би очима Христа. Одному Богу відомо, які пророчі думки про майбутнє відвідували воїнів, які розуміли, що вони вимушено йдуть на жертовний подвиг з високим ризиком прожити на землі свої останні хвилини або може навіть миті: хтось можливо, уявляв, що після перемоги на цьому ж місці знову мирно заживуть люди і будуть грати діти, хтось, може, вперше помолився про своїх рідних і співвітчизників, хтось вперше задумався про реальність смерті і безсмертя душі, переоцінив все своє прожите життя і звернувся до Бога в останню мить. Мабуть, більшість із загиблих героїв у довоєнний період жили простим життям, далеким від глибин філософії та богослів’я, але багато хто з них на фронті, звернувшись до Бога лише перед смертю, стали в одну мить справжніми богословами. Будемо ж, дорогі брати і сестри, обережними, не будемо відкладати думки про Бога і душу на потім, бо живучи духовно на землі, можна багато чого корисного зробити і якщо не встигли це зробити наші прадіди, виховані в атеїстичній країні, то нам, за життя яких вони як воїни віддали життя, все дано, і найголовніший скарб — час — для творення добра в пам’ять про героїв і во ім’я Христа.
